Понад 300 «Кобзарів» різних років зберігається у Борщівському обласному краєзнавчому музеї.

                     Усе почалося із «Кобзаря» 1860 року  

 Унікальна колекція зберігається у Борщеві, у музеї, де є відділ-музей Тараса Шевченка, до речі, теж єдиний в Західній Україні.

«Почалося все з того, що наприкінці 80-х років минулого століття  уродженець нашого краю Михайло Волошин передав сюди свою збірку «Кобзарів», де найстаріший — «Кобзар», виданий 1860 року коштом Платона Симиренка», - розповідає директор музею Михайло Сохацький. – Це видання він свого часу придбав за наколядовані гроші у свого вуйка Кирила Демидасюка. А згодом, коли на сімнадцятиріччя батько подарував Михайлові дідів стародрук «Апостол» М. Сльозки та дореволюційне видання «Кобзаря», хлопець загорівся ідеєю зібрати власну шевченкіану. За неповних п’ять років його мрія здійснилася, а зібраний ним матеріал став основою першого музею, який Михайло Трохимович, фактично започаткував у рідному Борщеві», - каже Михайло Сохацький.

- Розкажіть, будь-ласка, про цей раритет.

 - Як відомо, Тарас Шевченко, за його ж свідченням, почав писати ще кріпаком у 1837 році, а першу збірку «Кобзар», що назавжди увійшла в історію української та світової літератури, видав у 1840 році в Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло 8 творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та поезія «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що послужила епіграфом не тільки до видання, а й до всієї творчості поета. Після появи цієї збірки Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко деякі свої повісті підписав «Кобзар Дармограй». З усіх прижиттєвих видань перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: якісний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість його - на початку книги офорт за малюнком Василя Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення.

- А багато нині є таких екземплярів «Кобзаря»?

У світі збереглося лише кілька екземплярів «Кобзаря» 1840 року. За життя автора у 1844 та 1860 роках за такою назвою вийшло ще дві збірки. 1844 року з’явився передрук першого видання з додатком поеми «Гайдамаки». «Кобзар» 1860 року було надруковано за кошти Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився у Млієві на Черкащині під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році. Платон Симиренко - відомий на Україні цукрозаводчик і меценат дав для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Воно було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка. До речі, того ж року вийшов «Кобзарь» в перекладі російських поетів, переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля. Видання «Кобзаря» 1860 року передова громадськість сприйняла як визначну літературно-громадську подію загальноросійського значення,  - розповідає історик.

         Так народжувався відділ-музей Тараса Шевченка

   За словами Михайла Петровича Сохацького, отой перший прижиттєвий «Кобзар» Тараса Шевченка спонукав працівників музею долучитися до здійснення задуму Михайла Волошина: створити окремий відділ-музей, який би присвячувався пророку українського народу.

    - Майже тридцять років тому, на першому поверсі, де нині працює відділ-музей Тараса Шевченка були житлові приміщення, які вирішено було передати музею. По суті, самі музейні працівники виносили все будівельне сміття, прибирали, готували кімнати для майбутнього музею. Нині тут є три великих зали, в яких і розташувався музей. Невдовзі Михайло Волошин, палкий шевченкознавець, колекціонер багатющої спадщини творів поета передав нам унікальну збірку «Кобзарів», виданих у різні роки.

 - Як же поповнювалась надалі колекція музею?

 - Збирали все буквально по крупинках, дізнавались, де  в районі, області, Україні є старі «Кобзарі», інші книги, що стосуються шевченківської тематики. Йшлося не тільки про «Кобзар», але й і про твори образотворчого мистецтва, вироби народних умільців.

- Кого б Ви, пане Михайле могли б згадати серед тих, хто передав у музей ті речі, які зараз тут є?

- Таких людей багато. Серед них – наші земляки Петро Довгошия, Володимир Дутчак, Марта Кузьмич, письменник Володимир Астаф`єв. Ще раз кажу, ми навіть не сподівалися, що стільки небайдужих людей відгукнеться на ідею створення музею Шевченка у Борщеві.

                  «Захалявні книжечки» та товсті фоліанти

Серед книг, які можна оглянути в експозиції музею, особливу увагу привертають зачитані, пожовклі від часу старі видання літературної  спадщини Тараса Шевченка.

- Ось ви бачите «Кобзарі» різних років із колекції Михайла Волошина. Є тут «Кобзар», виданий у 1925 році Державним видавництвом України, тогочасна, так звана «захалявна» «Мала книжечка» Тараса Шевченка, яку видала «Книгоспілка». А це видання називається «Тарас Шевченко – певец Украины», видане воно на початку 1900- х років у Санкт- Петербурзі. Маємо збірник творів Тараса Шевченка, який теж видали у Санкт-Петербурзі 1883 року. Цікава книга «Тарас Шевченко. Життя українського поета», перекладена з німецької мови і видана у Перемишлі у 1921 році.

- Ви згадали про «захалявні книжечки» Тараса Шевченка, які є в музеї. Розкажіть коротко про них.

- Такий, невеличкий формат був вимушеним, адже Шевченко не мав права відкрито віршувати, коли був на засланні. Але поет відчував настільки глибоку потребу в цьому, що не міг не писати – так і виникли «захалявні книжечки». Узагалі, твори Кобзаря, написані під час заслання, які ввійшли до «захалявних книжечок», позначені смутком за Україною.

На вітринах можна побачити десятки «Кобзарів» виданих у різні роки. Є тут і дороговартісні, розкішні у поліграфічному розумінні видання найголовнішої книги Тараса Григоровича. Нині тут – понад 300 «Кобзарів», зібраних як в Україні, так і за її межами. Поруч - живописні полотна, вишивки, скульптурні погруддя поета, фото його пам’ятників на Тернопільщині.

- До речі перший пам’ятник Кобзареві на Тернопільщині встановили 1911-го у селі Бурдяківці Борщівського району. Був він у вигляді хреста і зберігся досі, - сказав директор Борщіського обласного краєзнавчого музею Михайло Сохацький.

   Нині у музеї Тараса Шевченка постійно проходять тематичні екскурсії, виставки, літературно-мистецькі зустрічі, приурочені Великому Кобзареві.

   Орест Сарматський

  Фото автора