На Тернопільщині можна помандрувати аж до ... дна моря (фоторепортаж)
Неділя – прекрасна можливість здійснити мандрівку у дивовижні місця, які приваблюють тих, кому цікаві природа, історія, автентична культура відомих, «розкручених» і не дуже куточків України.
Сьогоднішній наш віртуальний маршрут протягнеться на ...дно моря.
Не дивуйтеся, саме так, на дно моря, де ви зможете торкнутися чудернацьких рифів та морських організмів.
Це не буде подорож у теплі краї. Більше того, у цю мандрівку навіть не потрібно буде брати ласти, акваланг чи арбалет для підводного полювання. Вам достатньо мати із собою лише одне – бажання власноруч відкрити предивну книгу природи, аби більше дізнатися про природну перлину Західного Поділля – Товтровий кряж, або ж, як його часто називають – Медобори.
Серед рифів Сарматського моря
Із Галиною Оліяр, заступником директора з наукової роботи природного заповідника «Медобори», офіс якого розташований на околиці селища Гримайлів Гусятинського району біля підніжжя Товтрового кряжу, стоїмо на одній із медобірських вершин. Тут, на краю старого, закинутого кар’єру відкривається прекрасна панорама навколишніх дібров із печерами, видолинками, помережаних яругами, потічками, що беруть початок із лісових потужних чистих джерел.
- Розумію, важко повірити, що тут колись було море, Сарматське море. А ми, по суті, стоїмо на його дні, - розповідає пані Галина. – Бачите, від горизонту до горизонту простягнувся довжелезний горбистий кряж. Це і є Товтри, які через велику кількість духмяних, медоносних трав та густих лісів, дібров, здавна називають Медоборами. До речі, цю назву науковці пов’язують із спадщиною іллірійських племен, що давно жили на цій території. Саме «Medubaris» з іллірійської означає «між водами», «між долинами». А давня легенда пропонує таку версію походження назви: Меда і Бор – батьки юного героя Здобислава, який поборов темні сили – братів-Вітровіїв і Дивогляда. Коли Здобислав наздоганяв останнього, той втікав під землею, випинаючи з-під неї скелі. А там, де він зупинявся, щоб виглянути за своїм переслідувачем, залишились провалля і печери.
- Легенди-легендами, знаю, що про цей куточок Тернопілля їх є багато і, думаю, ми ще їх почуємо під час нашої мандрівки. Але от, власне, про море, яке Ви згадали, Сарматське море, яка ж його роль в утворенні цього кряжу?
- Скажу, що Товтровий кряж висотою у 60-440 м над навколишньою територією, протяжність у майже 200 км, це, по суті, давній бар’єрний риф із рештками організмів з вапняковим скелетом, різноманітних водоростей, молюсків, моховаток. От, підніміть будь-який шматок вапняку, з якого власне, й складаються Медобори. Бачите, це – скам'янілі жителі давнього моря, які дуже добре можна розгледіти.
- Справді, у цих породах досить добре видно чудернацькі закам'янілі морські організми...
- Узагалі, унікальність Товтрової гряди пов’язана із її утворенням. На відміну від тектонічного походження більшості гір, Товтри мають інше, так зване, органогенне походження, тобто, вони утворені із решток рослин та тварин. 15-20 млн років тому тут шуміли води Сарматського (Галіційського) моря. В його прибережній частині протягом років гігантські колонії морських організмів з вапняковим скелетом формували бар'єрний риф.
- Це щось подібне на Великий бар’єрний риф на узбережжі Австралії?
- Саме так. Бар'єрний риф Сарматського моря формували літотамнієві водорості, серпули, молюски,зрідка морські їжаки і корали та інші жителі древнього моря.
Під час формування Карпат вся оця територія зазнала підняття, море відійшло, колишній підводний риф опинився на поверхні. Спочатку він був похований під шаром осадових порід. Пройшло багато років перш ніж природні ерозійні процеси «вивели» його на поверхню. А щодо самої Товтрової гряди, то тут виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів масивної будови та бокові гряди й групи товтр, що обрамлюють його.
- А саме слово «товтра» звідки походить?
- Воно походить від латинського «tutrur mons», що запозичено через фракійців у греків та означає «край, вістря».
- На вершинах медобірських пасм багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками морських організмів, які дуже добре збережені у прижиттєвому положенні. Саме вони й визначають унікальність Товтрової гряди не тільки для України, а й для Європи.
Неопалима купина, зозулині черевички і 12 видів орхідей
- Пані Галино, тут, на горі Гострій, у старому кар’єрі, де фактично за розрізом колишньої рифової гряди можна вивчати геологічне минуле Сарматського моря, та й взагалі, Землі, є ще одна особливість – тутешні рослини, чи не так?
- Дійсно, освітлені та затінені вапняки, осипи, кам’яні поля сприяють зростанню на Гострій великої кількості рідкісних видів рослин, серед яких 12 занесено до Червоної книги України. Назву хоча б, змієголовник австрійський, ясенець білий, горицвіт весняний, а ще є понад 50 регіонально-рідкісних рослин - авринія скельна, ломиніс цілолистий, гострокільник волосистий та ряд інших.
- Саме тут збереглися рідкісні степові та наскельно-степові рослини, серед яких багато ендемічних та реліктових – як от, лещиця дністровська, цибуля подільська, шиверекія подільська…
- Неодмінні супутники рослин – метелики, джмелі, жучки, тут їх, мені здається, як ніде багато.
- Слушне зауваження. Вся оця ендемічна та реліктова флора сприяє проживанню тут, так би мовити, «вузькоспеціалізованих» видів комах – наприклад, листоїда ластівневого… А оси-сколії у природному заповіднику зустрічаються тільки на цій товтрі.
- Добре почувається у Медоборах і найбільший нічний метелик Європи - сатурнія велика. Розмах крил самки до 15 см, самця – дещо менший. На Гострій сприятливі умови для перебування ящірки прудкої, веретільниці, мідянки.
- Є у нас і 12 видів орхідних, серед яких зозулині черевички, одна з найкрасивіших орхідей флори України. Ця рослина має дуже красиві квіти, а тому повсюдно страждає від нищення людьми, тому потрапила на сторінки Червоної книги України.
Орхідея овіяна легендами. Вважалось, що золотаві черевички, які нагадують квітку цієї рослини, носила богиня кохання і краси Кіпріда. Одного разу вона загубила черевичок. Там, де він упав на землю, виросла ця квітка. Основна прикраса зозулиних черевичок – велика, дуже здута «губа» (одна із п'яти пелюсток) жовтого кольору з червоними цяточками всередині. Чарівні своєю неповторною, оригінальною красою квіти, справді дещо нагадують дерев'яні черевики східних народів. Зацвітає ця чарівна орхідея, яка проросла з насіння, лише на 18-й рік.
- Але, поміж тим, одним із своєрідних символів заповідника є неопалима купина?
- Так. Із давніх-давен дійшли до нас перекази про рослину, яка не горить у вогні. Про неї складали вірші і співали пісні. Згадаймо рядки Володимира Сосюри «…Як та купина, що горить – не згора, живе у стежках, у дібровах…».
Про скелі, що пам’ятають Франка, вікнини і пана із щуками
- У ХІХ та на початку ХХ ст. Гостра була обстежена науковцями, а у 1910 р. – взята під охорону як степовий резерват, - розповідає головний фахівець з екологічної освіти природного заповідника «Медобори» Оксана Мурська . - На Гострій прокладена еколого-освітня стежка «Гора Гостра». Маршрут, довжиною 1,2 км, пролягає через вершину товтри та старий кар’єр, де ви розмовляли із моєю колегою Галиною Оліяр. Узагалі, нині на території Медоборів функціонує три еколого-освітні стежки: «Гора Гостра», «Бохіт» та «До пущі відлюдника».
З вершини гори Гостра добре оглядається навколишня місцевість – ланцюг товтрових кряжів із бічними горбами-вершинами: Дзюрава, Лебедиха, Ципель, Франкові Скелі, Довга, Любовня, а також село Вікно, яке розташоване неподалік.
- Кілька слів про хоча б одну із цих вершин….
- От, скажімо, мальовничі скелі, що в околицях села Вікна Гусятинського району, які названо Франковими. Ці скелі – не лише історико-культурна, а й геолого-ботанічна пам’ятка. Внаслідок вивітрювання вони набули вигляду стовпів з ущелинами та нішами, які повітря та вода різьбили довгі тисячоліття. По суті, вони є потужними, до 20 метрів виходами білої, різнозернистої породи, що складається з великої кількості різноманітних прадавніх органічних решток.
- На вершині Франкових скель ростуть вікові дерева сосни чорної та сосни звичайної. В основі урвистих скель – залишки степової ділянки з кущами шипшини.
- До цих скель має стосунок Іван Франко?
- Так, з 1882 по 1884 роки Іван Франко приїжджав у маєток тутешнього можновладця Владислава Федоровича впорядковувати його родинний архів і писати біографічний нарис про його батька. Перебуваючи тут, у Вікні і вивчаючи родинний архів Федоровичів, Франко ознайомився з великою кількістю листів, знайшов багато невідомих матеріалів, які дали йому змогу написати нові твори. На згадку про перебування у Вікні Івана Франка селяни і назвали скелі Франковими. Як переповідали старожили, дорогою із скель до маєтку Франко часто підходив до «вікнин» – карстових лійок в околицях села Вікно. Власне, вони й дали назву населеному пункту.
- А як виникли такі «лійки» тут, пані Оксано?
- Ці озерця утворилися в результаті дії підземних вод у вапнякових товщах. Потрапляючи у тріщини, вода розмивала чи розчиняла породу, утворюючи своєрідні колодязі, куди провалювався верхній шар ґрунту.
- Такі колодязі, заповнені водою, місцеві жителі назвали «вікнинами». Вони – гідрологічна пам’ятка природи. Їх плеса обрамлені вапняковими породами, а вода кришталево чиста. З вікнинами пов’язано багато переказів та легенд.
- Яку з них, Ви могли б розповісти нашим читачам?
- Ну, хоча б оцю. Так ось, ще колись давно-давно, пани Синявські навезли інженерів, які мали виміряти глибину тих озерець-криниць, що в Медоборах, але без толку. Дна …не було. Тоді, пан рішив перевірити все сам. Десь звідкись привезли в кориті велику живу рибу-щуку і шубовснули її в одну яму. Щука пропала. І хоч пан приставив коло неї денно і нощно сторожа, але якимось дивом тую щуку вже за день бачили на болоті, в інших «вікнах». Ще навезли щук і мітили їх якоюсь фарбою, що не змивалася. І всі риби бозна як повтікали з тих криниць, а фарба чомусь змивалася і рознеслася по всім болоті. Диво, правда? Бездонні криниці з вікнами. Пан лихий був на те все і залишив затію із щуками. А місцевий люд назвав тоді село Вікном, а криниці ті, що у підземних глибинах були сполучені між собою – «вікнинами»...
А ще пані Оксана розповіла, що карстові процеси у потужних рифових вапняках Медоборів сприяли формуванню різних форм рельєфу. Тому й на головній гряді Товтр зустрічаються ніші, гроти, невеликі печери, ділянки із своєрідною геологічною будовою, оригінальні форми вивітрювання.
На території заповідника на сьогодні відомо три різні за величиною печери: «Перлина», «Христинка» та «Звенигородська».
Окрема тема - сакральні місця Медоборів. Адже історія Товтрового кряжу тісно пов'язана із язичництвом. За припущеннями науковців, після хрещення Русі центр язичництва перемістився саме у Медобори. В ХІ-ХІІІ ст. тут функціонував Збруцький культовий центр, складовими якого був Звенигород із чотирма капищами та Бохіт і Говда, які теж мали капища. До речі, на капищі городища Бохіт в ХІ-ХІІІ ст. стояла всесвітньо відома статуя Збруцького Святовида.
- Як бачите, на території природного заповідника «Медобори», якому невдовзі виповнюється 30 років з часу його створення, є унікальні об’єкти геолого-геоморфологічного минулого.
Це не тільки неповторний Товтровий кряж та бокові останці, але й каньйоноподібні долини, печери, ліси, степові та наскельно-степові ділянки, місця з болотами, карстові озерця, цінні рукотворні історико-культурні об’єкти, які не мають аналогів в Україні - язичницькі святилища ХІ-ХІІІ ст, давньоруські поселення, - каже на закінчення нашої мандрівки заступник директора з наукової роботи природного заповідника «Медобори» Галина Оліяр. – Нині наш природний заповідник площею понад 9500 га, – своєрідний еталон природи, який дає можливість аналізувати й прогнозувати зміни в ній, проводити комплексну охорону природних багатств.
Науковці заповідника вивчають видовий склад рослинного і тваринного світу Медоборів, планомірно спостерігають за динамікою природних процесів, рідкісними видами у природних умовах , ведуть лісознавчі дослідження, екологічну освітньо-виховну роботу. Усе це дозволяє не тільки вивчати природу Товтрового кряжу, але й розробляти наукові основи для збереження цієї унікальної природньої перлини України, якою є Медобори, - розповіла Галина Оліяр, запрошуючи у нові мандрівки до цього куточка Тернопільщини.
Фото автора та надані природним заповідником «Медобори»
