У день Архангела Михаїла, покровителя воїнів та миру, у селі Панівці Борщівського району було велелюдно. Громада зібралася, аби віддати шану воїну, захиснику України Михайлу Григоришину, який загинув під час АТО на сході України 31 січня 2015 року.

Після служби в місцевій церкві у центрі села урочисто відкрили пам’ятну дошку на честь воїна-кулеметника 51-ї, згодом - снайпера 128-ї гірсько-піхотної бригади Михайла Васильовича Григоришина. О.Ігор освятив меморіальну дошку і відправив поминальну молитву.

На захід прийшли друзі Михайла, його рідні, військові побратими, волонтери, друзі-байкери з м.Кам’янець-Подільський.

До родини звернулись зі словами співчуття народний депутат Олег Барна, який посприяв у виготовленні пам’ятки, сільський голова Іван Мукумела, директор Панівецької ЗОШ Василь Пенькало, однокласниця Аліна Василенко, одногрупник Володимир Білоконь.

Учні школи під керівництвом педагога-організатора Галини Соломчук та завклубом Михайла Соломчука читали вірші, присвячені пам’яті Михайла та всіх бійців, які віддали своє життя за самостійність і незалежність України. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Міші та його друзів з 15-го батальйону Олега Довгого, Андрія Прошака та Сергія Матусевича, а в небо символічно випустили білих голубів.

До меморіальної дошки Михайла Григоришина учні поставили гірлянду. Присутні голова райдержадміністрації Людмила Юзьків, заступник голови РДА Микола Будзінський, заступник голови райради Андрій Русенко, працівники військового комісаріату, соціальних служб району, побратими, жителі села поклали до підніжжя меморіалу на алеї Свободи квіти та запалені лампадки.

Мама Михайла подякувала всім присутнім за підтримку моральну, фінансову, за пам’ять про сина.

Довідково:

Михайло Васильович Григоришин народився 28 квітня 1990 року в селі Панівці Борщівського району Тернопільської області. Був старанним учнем – відмінником у школі, студентом вузу, солдатом-десантником строкової служби, щирим другом, помічником для батька, піклувальником для матері, старшим братом для сестрички, надією для бабусі, гордістю великої родини.

28 квітня 2015 року Михайлу Григоришину виповнилося б 25… Пройшов усі найгарячіші точки в АТО: воював у Іловайську, Мар’їнці, Антонівці, Донецьку, Чорнухіному. У цих боях відзначився як безстрашний воїн, адже на своїх плечах виносив із поля бою тіла загиблих, а також поранених, рятуючи їм життя.  

Він мав мрію стати висококваліфікованим спеціалістом – знавцем юридичної справи, коханим чоловіком, люблячим батьком, опорою для дорогих батьків.

В ніч на 31 січня 2015 Андрій Прошак з Івано-Франківщини їхав в сусіднє село машиною та попав на засідку. Зав’язався бій, в якому він загинув. 31 січня у дзот бійців із боку противника влучив снаряд, який і забрав життя двох воїнів: Михайла Григоришина та його побратима Сергія Матусевича. Командир бригади Олег Довгий хотів забрати тіла, але від кулі снайпера сам загинув.

Тоді батьки ще не знали, що Михайла вже не має, бо ще ввечері 30 січня вони розмовляли із сином по телефону. Він спокійно сказав: «Вернуся, де я дінуся». Це були його останні слова… 1 лютого мама солдата подзвонила до його товариша і почула найстрашніші слова в своєму житті: «Мені дуже жаль, але Міша загинув».

Михайло – один із тих, хто перебував у зоні АТО з квітня 2014.

Указом Президента України Михайло Григоришин нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Слава Україні! Героям Слава!

Борщівська РДА