Архітектурною перлиною дерев’яного зодчества є церква святого великомученика Димитрія у селі Козярі Підволочиського району Тернопільської області. У ці дні, коли парафіяни вшановують святого Дмитра, церкві виповнюється 370 років від часу побудови.

«Старенька церквиця – окраса нашого села, розповідає протоієрей, отець Богдан Гудзій. - Дату побудови храму на підставі шематизмів відносять до 1785 року. Але під час ремонту церкви у 1958 році у верхній частині заокругленої бані виявлено напис грецькою мовою, який засвідчує, що церкву побудували у 1645 році. У давнину священик проживав на парафії в Козярах. Церква села була тоді матірною для церков у Новому Селі та Сухівцях».

Священик каже, що церкву до Козярів перевезли з Карпат і тут вже склали, обійшовшись без жодного цвяха. Сама будівля стоїть на північному краю цвинтаря, поблизу нового мурованого храму, у північній частині села. Це – невелика тризрубна одноверха будівля із гранчастими формами, маленьким вівтарем, орієнтованим до південного сходу. Особливість церкви - відсутність будь-яких прибудов, а також єдиний вхід з півночі до бабинця.  «Певний час священнослужителем храму був отець Степан Кебало, а з 1988 року на парафію прийшов я, - розповідає отець Богдан Гудзій. - Роками богослужіння у церкві дозволяли проводити лише на Різдво та Великдень».

Священик каже, що жителі села є постійними жертводавцями церкви. Один із них - Богдан Булема, який тривалий час жив у США, і на старість повернувся до рідного села. Він не тільки дав гроші на збереження старого храму, але й взяв на себе левову частку під час будівництва нової, кам’яної церкви, що постала поруч із дерев’яною. Фундатор через кілька років після прибуття до села помер, його поховали на церковному подвір’ї.

Хоча у Козярах нині дві громади – Української Православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви, відправи відбуваються у двох храмах, куди ходять віруючі двох конфесій. Спільно відзначають тут і празник святого Димитрія, який народився у родині козака, полкового сотника, у містечку Макарові на Київщині, а пішов у засвіти в 1709 році. Після 43 років з часу поховання його нетлінні мощі відкрили. Нині вони покояться у Спасо-Яковлівському монастирі у Ростові.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора