У Заліщицькому районі відтворили криївку, де свого часу діяла підпільна друкарня ОУН імені Ярослава Старуха.

У травні минуло 65 років з того часу, коли оперативний загін МДБ викрив підпільну друкарню у Товстому. У нерівному бою загинуло троє її працівників. Постраждала і родина сільських жителів Мотичків, на чиєму подвір`ї вона знаходилась: усіх було засуджено і вислано у Сибір, пише Ірина Мадзій у «Золотій Пекторалі».

Підпільна криївка-типографія діяла упродовж трьох років: від осені 1948-го, до травня 1951-го. Її засновником був референт пропаганди М. Гук. Усього за цей час підпільникам вдалося видрукувати і розповсюдити 700 кг пропагандистської літератури. У їхньому користуванні були всього дві друкарські машинки і станок-ґутенберґівка, – оце й уся техніка.

Крім листівок і прокламацій у друкарні Старуха виходили у світ сатиричні журнали «Хрін», «Перець», журнали «До волі», «Підпільне слово», «Революціонер-пропагандист». Тут передруковувалось видання Проводу ОУН «Ідея і чин». Друкована продукція із друкарні розповсюджувалась по всій Україні: від Львівщини до Черкащини. Тут працювали відомий графік Ніл Касевич та художник Володимир Неплюй, підпільні працівники Євген Гук «Щипавка», Василь Мельник «Хмель», Василь Вінтонів «Ясень» та Володимир Гнибіда «Неплюй».

Немає уже тої старенької хати, поблизу якої знаходився сховок, сьогодні тут вже інші господарі і новобудова. Але пам`ять тих літ бережуть і примножують люди, яким небайдужа ця патріотична сторінка історії рідного краю.

Декілька років тому пошануванням загиблих героїв займався нині уже покійний Степан Ковальківський. Саме він віднайшов їх місце поховання, збирав відомості про друкарню. Його справу продовжили місцеві жителі Юрій Кривчук, Богдан Голик і Богдан Лукій. П`ять років тому зародилась ідея відтворити криївку-друкарню. Почались пошуки архівних матеріалів, документів, запис спогадів ще живих свідків-старожилів.

Цікавими були свідчення дочки подружжя Мотичків- Орисі. На початку травня літня хвора жінка, що проживає нині на Львівщині, відвідала рідне містечко і зустрілась зі школярами місцевої школи. Її розповідь була живим свідченням історії, уроком патріотизму для дітей. З цікавістю усі оглянули відтворену криївку-друкарню, яка знаходиться у підвалі школи. Директор закладу Марія Окопняк запропонувала приміщення для криївки, бо вважає, що воно ідеально підходить під кімнату-музей.

– Наші діти мають виховуватись у дусі патріотизму, на живих прикладах своїх патріотів, – розповідає Марія Окопняк. – Усе, що ви тут бачите – це чистий ентузіазм небайдужих до історії людей, які самі приносили старожитні речі, реставрували їх, працювали над інтер`єром. У криївці нам вдалося на 90 відсотків відтворити ту атмосферу, якою вона була 65 років тому. І хоча ще багато треба допрацювати, ми уже бачимо, що ідея матиме успіх. Маю мрію, щоб ця кімната отримала статус повноцінного музею селища.

Справді відтворена ентузіастами підпільна друкарня виглядає так, ніби звідси щойно вийшли хлопці і зараз мають повернутися. Усе зроблено зі знанням справи, враховано найтонші дрібниці. Чекають на роботу три друкарські машинки, тихо мерехтить гасова лампа, на вішаку – особисті речі друкарів-підпільників, при вході – два автомати і гвинтівка, які відреставрував Юрій Кривчук. Є лежаки і стіл, застелені вишитими обрусами, форма для тримання шрифтів, драбина нагору. Немає тут поки що головного експоната – друкарського станка, зараз його реставрує Юрій Кривчук. У коридорі підвалу – дбайливо створені стенди зі зразками друкованої продукції, портрети працівників друкарні, повстанська поезія, тексти пісень.

– Цікава й історія хати, у підвалі якої знаходилась друкарня, – ділиться заступник директора школи із виховної роботи Данило Онищук. – Під час війни німці спалили її. Вже по війні тут збудували невеличку хатину подружжя Мотичків. І ось так заздалегідь вирішили скористатися слушним моментом. Під шумок будови хати, вони облаштували і криївку, яка потім прислужилася підпільникам. А самі у ці буремні роки вели підкреслено радянський спосіб життя. Пані Орися працювала у типографії в Товстому. Тут друкували районну газету «За перемогу комунізму». А після роботи жінка несла у сховок фарбу і шрифти, аби з тим клятим комунізмом боротися. Щодня кожен із членів цієї сім`ї наражав своє життя на небезпеку. Але це був свідомий вибір у той важкий час.

Три роки у темряві і підпіллі: багато це чи мало? Багато, бо довелось боятися свої тіні, сказати зайве слово, зробити один необережний крок, щоб не видати себе чи побратимів. І мало водночас, адже життя обірвались у молоді роки, а ще стільки хотілося зробити, дочекатися вільної і незалежної держави! Не судилося. Коли вони вмирали, їм дзвони не грали…

Розв`язка була страшною. 28 квітня провокативний відділ МДБ захопив організатора друкарні Мирослава Гука «Григора». Він не видав своїх, але у ході оперативно-розшукових заходів оперзагін уже 7 травня викрив друкарню. У нерівному бою свідомо загинули всі три працівники. Вмирали вони з молитвою і піснею на устах. І пісня та була «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!». Сім`ю Мотичків було заарештовано, засуджено і вислано на довгі роки у Сибір.

Могила загиблих підпільників із друкарні Старуха на цвинтарі смт. Товстого

25 травня у Товстому урочисто відкрили відтворену криївку-друкарню, а також встановили меморіальну дошку на будинку, що стоїть на колишньому подвір`ї родини Мотичків. Сьогодні там живуть інші люди. Школярі підготували театралізовану програму. Вони відтворили у своїх ролях один день із життя друкарні і саме той момент, коли за підпільниками прийшли московські кати, декламували вірші повстанського поета «Боєслава», присвячені цій події і співали патріотичні пісні.

Петро Овчарик

Фото Ірини Мандзій