Олеся Гудима: «Українська жінка особлива» (фото)
Про жінок та мистецтво, їхні образи та настрої напередодні 8 березня поговорила з відомою художницею Олесею Гудимою.
Моя співрозмовниця народилася та працює в Тернополі. Живописом займається десять років. Знакові серії Олесі Гудими «Земля», «Ангели миру для України», «Маки» по достоїнству оцінили не тільки в Україні, а й за кордоном. Картини художниці є в різних куточках світу — Німеччині, Франції, Англії, Іспанії, Канаді, Америці, Вірменії, Польщі.
— У світовому мистецтві образ жінки, мабуть, трапляється найчастіше. Яка її іпостась тобі найближча?
— Мені подобаються зображення казкових, іконоподібних жінок. Кольори, які використовували для їхнього зображення в Середньовіччі, дуже чисті, без додавання коричневого та чорного — картина ніби світиться зсередини.
Можливо, я занадто романтична, але на жіночих портретах не сприймаю депресивного настрою та брутальності. Вважаю, до такого вдаються, щоби вразити глядача. Зрештою, зараз це модно, це створюється для потреб людей з низькими вібраціями. Але це не творчість, а чистий розрахунок. Від перегляду таких робіт залишається неприємний післясмак і низька енергія, що йде в світ.
Жінку можна зобразити по-різному. Вона, як книга, котра пишеться та змінюється щодня, її сюжет неможливо передбачити, до неї неможливо звикнути. Жінка — це характер, її сила в слабкості й жіночності, в тому, що вона виконує свою роль, в тому, як вона впливає на духовний розвиток свого чоловіка і його роль в суспільстві. Кожен чоловік росте тоді, коли образ жінки, її ідеал, асоціюється в нього з чистотою та чимось прекрасним, недосяжним.
— Яка, на твою думку, жінка нинішнього дня?
— Її неможливо означити. Адже в житті кожної відбуваються тисячі змін, є багато періодів росту.
— Мені здається, твої роботи виразно жіночні: це вчувається у кольорах, пластичності ліній та й, зрештою, експресивності…
— Малюючи, я просто залишаюсь собою. Не наслідую в живописі чоловіків, бо в них абсолютно інші технічні прийоми, стиль, логіка, енергія. В кожній моїй картині багато ходів, імпровізації.
Нині мені подобається техніка імпасто. На перший погляд, усе виглядає просто, але той, хто в ній працює, знає, що така картина створюється годину, а техніка удосконалюється десятками років. Вона полягає в тому, щоби одним штрихом передати емоцію, сказати мало, проте влучно. Якщо порівняти цей стиль з літературою, то в такий спосіб працював Стефаник. Не сприймаю живопис як логічний чи запланований процес. Для мене це суцільна імпровізація, де кожен колір звучить, а лінія надає тону. Мої улюблені картини — це сни, які відрізняються від життя яскравістю, в яких мрії збуваються миттєво.
-Розкажи про свою найновішу серію «Українська Мадонна»
— Її роботи — продовження серії «Ангели миру для України» і картин на вірші українських поетів. Давно хотіла створити колекцію, присвячену українській жінці. Вона особлива, адже через те, що довелося їй пережити — в душі вона майже воїн, який боронить рідну землю, та Богородиця, яка опікується нею.
— Пригадую, ти казала про малювання як стан, близький до медитативного. Чи бувало так, що під час створення картини приходили відповіді на запитання, що хвилювали?
— Ні, до мене не приходять відповіді. Коли малюю, то не думаю, не згадую нікого та нічого — це стан абсолютного невідношення до всього пережитого.
— І наостанок. Як тобі зараз твориться? Які теми для медитацій?
— Як і кожна людина, котра любить свою професію, я перебуваю в щасті. У мене зараз тема прийняття. Помітила: там, де не приймаю того, що дає життя, одразу виникає ситуація, яка дає розуміння вчинків тієї чи іншої людини. Це ніби гра: яка ти до світу, такий він до тебе. Як дзеркало. Просто не потрібно забувати, що своє зображення можна змінити.
Анна Золотнюк.
Фото надані Олесею Гудимою.
