Цікаву розповідь про українські, у тому числі й галицькі кожухи підготувала на сторінці у Facebook Тернопільського обласного краєзнавчого музею завідувачка сектору збереження відділу фондів Галина Завіша.

За її словами, справжній старовинний кожух сьогодні — величезна рідкість, хоча б уже тому, що кожухів не шиють з півстоліття, а те, що існувало, важко було зберегти у лихоліття воєн, пожеж, голоду, але їх можна побачити в музеях.

- Кожен населений пункт мав свої традиції стосовно цього промислу. Кожухи відрізнялися формою крою, гамою кольорів, оздобленням. У фондах музею є майже 50 кожухів, які датовані кінцем ХІХ поч. ХХст. На довгий кожух йшло 6-7 шкур. Кожух шили хутром досередини. На Тернопільщині до Першої світової війни переважали кожухи, відрізні в стані, із призбираною по спинці нижньою частиною - низ «спідниця» в клини, рясно призбирана по боках, і довгі майже до землі. Таких кожухів у фондах нашого музею є 19. Їх ще називали «австрійські», - пише Галина Завіша.

Вона також зазначає, що крім довгих кожухів на Тернопільщині були поширеними так звані «пояскові» кожушки - теж відрізні у стані, приталені, але значно коротші від попередніх зразків. Таких кожухів у фондах музею є 18. На їх пошиття йшло 4-5 шкір.

Пояскові кожухи прикрашалися багатшою вишивкою, ніж довгі, доповнювалися аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих різноколірних плетених шнурів, китичками з різноколірних вовняних ниток у кутах , вишиванням клинів, ласток. (елементи баранячих ріжок, зубчиків).

Після Першої світової війни на Тернопільщині стали поширеними ще і прямоспинні невідрізні у стані кожухи , крій яких древніший від відрізних. Таких кожушків у фондах музею є 9.

Із середини ХХ століть овчинно – кожушане селянське виробництво значно скорочується, а з часом і зникає у зв’язку з переходом до використання фабричних тканин, а також через підвищення цін на сировину та через її відсутність.

Майстерно вишиті кожухи, як і інші власноруч виготовлені й оздоблені побутові речі поступово виходять з вжитку...

Фото з допису