Василь Сліпак був геніальним оперним співаком, але – не ангелом. Те саме можна сказати і про одного із авторів фільму «Міф» – Леоніда Кантера, якого врешті «з’їв» його особистий диявол.   

Про це ми дізналися від режисера Івана Яснія, який відвідав Тернопіль нещодавно. Тоді кореспондентка «Терену» мала змогу розпитати у нього і про фільм, присвячений Герою України Василю Сліпаку, і про трагічну долю другого режисера і продюсера відомої документальної картини – Леоніда Кантера.

Кадр_мульт

– Скільки країн ви вже об’їздили із цією документальною кінокартиною? Якою була реакція на ваші кадри?

–  «Міф» уже об’їздив 16 країн. Найбільшим було турне Сполученими Штатами і Канадою. Звісно ж, ми вже показали свій фільм майже усій Європі. Буквально днями я повернувся із Німеччини. До речі, там у двох містах представники нашої діаспори вміло організували покази через кінотеатр. Тож прийти на сеанс могли і німці. Це – дуже приємно, адже нашою метою є насамперед донести до світу історію Василя. А вже через історію Василя – донести до всіх історію України та інформацію про події, що творяться у нас.

Проте основний глядач «Міфу» – все-таки українці. Вони всі, живучи далеко, переживають за Україну. Помічав, що їх навіть мучить те, що вони у такий нелегкий для нашої держави час покинули країну, аби знайти для себе кращу долю, реалізувати мрії. Перегляд фільму спричиняє у них особливі емоції. Він підтримує їх у думці, що не варто опускати руки, а треба бути з Україною і надалі. Історія Василя – найбільша допомога у цьому плані. Ось…

– Для режисера всі його стрічки - улюблені. Проте такий фільм однозначно залишив слід у вашому світосприйнятті…

– Я скажу так… Те, що я отримав найдорожче для себе, то – ще одного друга. І це – Василь Сліпак. Я навіть не знаю, як це пояснити. Для мене самого це було дуже дивно. Коли я відривався від роботи над матеріалом, а його було близько 40-ка годин загалом… було таке відчуття, що Василь – живий. Я сам себе тоді повертав до думки: «Та ні, він загинув, його немає…».

Насправді, він був настільки відкритим чоловіком, сповненим неймовірною енергетикою, що… навіть з екрану було відчуття, що він – живий. Він «подружився» з нами в процесі монтажу! Ба більше, коли ми завершили роботу, я подякував Василю як другу. Адже він сам «допомагав» нам знаходити вихід, коли під час роботи над стрічкою виникали складні моменти. Тому врешті й залишився на екрані лише Василь. Усі наші (як авторів) домисли врешті були звідти прибрані. Тобто ми тільки правильно виклали його історію…

Міф

– Чи переглянули ваш фільм батьки Василя? Адже вони сприйняли втрату сина дуже важко…

– Так. Вони бачили. Був показ у Львові, десь через рік після смерті Василя, коли ми випустили «Міф» у прокат. Мушу додати, що ми спершу прагнули зробити з ними інтерв’ю, вкласти його у фільм. Навіть приїздили у Львів. Ми дійсно зустрілися. Разом пішли до церкви. Але… це було буквально через півтора місяця після смерті Василя. І ми зрозуміли, що втілити нашу ідею – нереально. Він них йшла страшенна туга. Вони були настільки засмучені, що будь-що, що лише нагадувало їм про сина, накривало їх хвилею розпачу.

Пізніше ми знову намагалися їх відзняти. Однак… може, і добре, що їх у фільмі немає. Адже Василь пішов у світ за власним бажанням. Тому важливо було показати його посеред того світу. І навіть поява брата у стрічці пов’язана лише із дорогою. Із дорогою до Львова, на кладовище. Проте ця лінія не стала основною у стрічці. Головним у нас є лише Василь – зі своїми історіями, цікавими ситуаціями, подекуди навіть смішними. Адже він був насправді дуже веселою людиною…

– Ви знімали у Львові, у Парижі, на передовій. Перебували у тому ж підрозділі, де Міф воював, спілкувалися з людьми, які були поруч із ним в останні хвилини. Жили під час зйомок у бліндажі, де він мешкав. Але ж це – не все…

– Так, ми досі отримуємо від людей, які його знали, які із ним перетиналися, матеріали, пов’язані із Василем. Адже ми почали із чого? Ми зробили розголос на весь світ: «Надсилайте нам матеріали, бо потрібно робити фільм. Без вашої допомоги не обійтися…». У нас спершу ж нічого не було, окрім якихось свідчень чи інтерв’ю. Люди надсилали і відео, і фото. З цього ми і зробили врешті фільм!

До речі, ми досі отримуємо якісь цікаві уривки, свідчення, дізнаємося про його дівчат і про усе нові й нові любовні історії, пов’язані із ним. Адже Василь був красенем! Для дівчат він нічого не шкодував. Коли закохувався, то дарував весь світ, повністю самого себе. Він шаленів! Без перебільшення. Він був навіть дещо авантюрним у коханні. Такі історії нам було дуже цікаво слухати… Можливо, із цього усього колись вийде гарний ігровий фільм. Я так думаю, що наш «Міф» – це лише початок…Єдина проблема – зробити такий фільм буде дуже складно. І найважче буде, як на мене, знайти такого харизматичного актора. Навіть не уявляю, хто зможе «повторити» Василя…

Опера

– Ви дійсно не намагалися зобразити його ангелом... Але звідки, на вашу думку, врешті взявся Василь-воїн?

– Думаю, це – від батьків. Від них найбільше пішло те, що Василь у собі мав – любов до України. Це вони – переселенці із Лемківщини передали йому свій патріотизм…

Що цікаво, нам свого часу потрапив до рук альбом із дитячими фото Василя. І ось, на одній світлині бачимо клас, у якому він вчився. Всі діти – у білих сорочках, дівчатка із бантами… І лише один хлопчик серед великого гурту – у вишиванці. І це був Василь…

– «Міф» – це ваш третій спільний фільм із Леонідом Кантером. Не секрет, що і його доля закінчилася трагічно. Чому так сталося? Як ви пережили втрату товариша?

– Без нього нам довелося представляти фільм вже у Франції. Фактично тоді пройшло лише три дні після смерті Леоніда. Ми ж мали їхати цілою командою. Плани були грандіозними, адже на перегляди планували прийти друзі Василя, оперні співаки, відомі режисери, дипломати. Це був дуже важливий показ, а в нас… туга. Бо ми розуміємо, що вони – уже вдвох із Василем. Десь…

Власне, ця історія, тобто загибель Леоніда, для мене була від початку незрозумілою. Я змирився із нею лише із часом. Бо врешті «знайшов» того Леоніда – доброго, завзятого, який надихав мене і не тільки. Так, я не пробачив йому той вчинок, але зрозумів… У ньому жили… двоє людей. Із тим дияволом, який у ньому вселився (а я вважаю, що було саме так), неможливо було жити далі. Він пожирав його із середини. Це було дуже відчутно в останні місяці життя, адже часом Леонід був нестерпним. Тоді просто неможливо було бути поряд із ним. Він «викидав» із себе негатив, а потім, через кілька годин, наче повертався… Це такі напливи у нього були… І коли я це все прийняв, мені стало набагато легше. Шкода, що я не мав шансу йому допомогти. Ось це – найбільша прикрість для мене…

Фото і відео авторки, а також - із відкритих джерел

Довідка. «Міф» – український документальний фільм, який зняли режисери Леонід Кантер та Іван Ясній. Вони розповіли про життя українця Василя Сліпака, Героя України, кавалера орденів «За мужність» І ст. і «Золота Зірка», всесвітньо відомого оперного співака, соліста Паризької національної опери, який покинув велику сцену, аби стати воїном, а згодом - віддав життя, захищаючи Україну під час Російсько-української війни на сході України. У вільному доступі стрічку можна переглянути за посиланням. Більше про фільм «Міф» читайте ТУТ.