20 лютого виповнюється 113 років від дня народження письменника-краянина, велета духу і слави Уласа Самчука

Духовні надбання, що віками нагромаджувалися, передавалися у спадок нащадкам, сучасні покоління чимало втратили в силу суб’єктивних і об’єктивних причин історичного процесу.

Так сталося з ім’ям українського письменника – нашим краянином Уласом Самчуком, пише у «Золотій Пекторалі» Петро Панасюк, директор Тилявського музею Уласа Самчука, що у Шумському районі.

Його дисидентський дух й поневіряння – це аналогія страждання українського народу. Отже, історія його життя – це частинка історії українського народу. Тому не може бути байдужим до його долі будь-який українець, у котрого є власне почуття національної гідності.

Письменники української діаспори називали Уласа Самчука «найвизначнішим українським письменником у вільному світі», «батьком української літератури». У 1951 році письменник О.Веретенченко нарік його «українським Гомером ХХ століття». А російський часопис «Современник» у 1980 році висував У.Самчука на здобуття Нобелівської премії.

Понад 20 романів і повістей У.Самчука було видано поза межами України. Окремі з них: романи «Марія», «Кулак», «Гори говорять», трилогії «Волинь» та «Оst», «Чого не гоїть огонь» та інші уже перевидавалися в Україні.

Старожили у Тилявці розповідали, як Уласа через село на руках несли. А було це у полум’яному 1941 році. Про це письменник згадує у своєму творі «На білому коні». Тут же поміщено фотознімок даного епізоду. Його родина, сусіди, односельці дуже добре запам’ятали зустріч із своїм славним земляком.

Для письменника було несподіванкою, коли сільські дівчата в національному вбранні зустріли письменника хлібом на вишитому рушнику і одягнули на нього вінок з пшеничних колосків. Того дня тилявчани святкували обжинки. Отець Палладій Дубицький, сільський священик, виголосив промову з нагоди шановного гостя, а сільські хлопці у вишиванках тут же підняли Уласа і на руках понесли центральною вулицею до сільської хати-читальні. Одним із учасників цього був його племінник – Микола Самчук.

Свою вітальну промову виголосив й Улас Самчук. Ось її фрагмент. «Любі мої краяни! Дорогі мої односельці! Я до глибини душі вдячний Вам за таку зворушливу зустріч. Зізнаюся Вам щиро, що я не сподівався на таку теплоту і ласку. У цей тривожний час ми всі повинні подбати про нашу неньку-Україну. Як Вам відомо, 30 червня 1941 року у Львові проголошено Українську самостійну державу на чолі з Ярославом Стецьком. Ініціювали цю акцію бандерівці. Але сучасне ідеологічне протиборство між бандерівцями і мельниківцями, що започатковане у 1940 році, розколює українську націю. Шлях боротьби єдиної, згуртованої нації, це вірний дороговказ до самостійної соборної Української держави, а вищезгадані ідеологічні чвари, це шлях вічної бездержавності. Скажіть, мої любі односельці, Ви вдовільняєтеся тим, аби і надалі нами правили чужинці, так? Із натовпу прозвучало одностайне: ні, ні… ніколи! Я звертаюсь до Вас, дорогі мої краяни: у цей вирішальний історичний час не будьте байдужими, гуртуйтеся, єднайтеся до всенародної боротьби за справедливість і свободу!», - сказав наприкінці Улас Самчук, цитує архівні матеріали Петро Панасюк, директор Тилявського музею У.Самчука

21 лютого у Тилявці і в Шумську відбудуться урочистості та вручення нагороди лауреатові міжнародної літературної премії ім. Уласа Самчука.