Благодійний фонд «Вірую» відзначив номінантів громадської нагороди, створеної як данина пам’яті видатного діяча в галузі охорони здоров’я і медичної освіти, лікаря та науковця, члена-кореспондента Національної академії медичних наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, професора Леоніда Якимовича Ковальчука, який упродовж своєї лікарської діяльності врятував не одне людське життя.

Перед початком урочистої церемонії, що відбулася в актовій залі Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського, «ТЕРЕН» звернувся до голови благодійного фонду «Вірую» Олексія Левенця із проханням прокоментувати непересічну подію у громадському житті нашого краю.

- Цю нагороду започаткував наш Фонд. Визначено, що її двічі на рік отримуватимуть ті медичні працівники, які своїми діями врятували людське життя або своєю працею сприяли спасінню інших людей. Також відзнаку вручатимемо за наукові відкриття в галузі медицини, які дозволили зберегти здоров’я української нації. Сьогодні ж нагороджуватимемо сімох наших співвітчизників. Це – лікар-педіатр Тамара Воронцова, лікар-стоматолог Андрій Кухар,  Ілля Лисенко (псевдонім – Хоттабич) – засновник медичної служби, який, на жаль, не зміг прибути до Тернополя. Серед номінантів – Микола Мединський (псевдонім – Залізняк) – священик-капелан, засновник капеланської служби ДУК «Правий сектор», Дмитро Лось, лікар- хірург, Юрій Свідерський, теж лікар-хіруг і лікар Андрій Салагорник, який зараз служить у Збройних Силах України, - сказав Олексій Левенець.

- Ідею про таку нагороду ми щиро підтримали, - каже перший проректор ТДМУ, доктор медичних наук, професор, розпорядник-координатор Фонду Олександр Ковальчук. - Медики, які працюють на полі бою, достойні можливо й більшого. Бо, здавалося б, що таке ця нагорода – шматочок металу. Але цінність її в тому, що вона – від людей, від народу. Для мене цей день особливий, це день народження мого батька – Леоніда Якимовича Ковальчука. Йому сьогодні могло б бути 69.

Звертаючись до присутніх, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор сказав, що «ми розбудовуємо нову державу. На жаль, це все відбувається в умовах війни, де гинуть ті люди, які не на словах, а на ділі доказують свою любов до України. Хоча ворог намагається їх вбити, але слава Богу, що маємо лікарів душ і тіла, як намагаються зцілити душевні та тілесні рани. І сьогодні ми вшановуємо деяких з таких людей».

Ректор Тернопільського державного медуніверситету професор Михайло Корда закцентував свій виступ на тому, що хоча нагорода і громадська, вона має особливе значення.

- Так, це – громадська відзнака. Але в тому і її цінність. Бо, якщо народ має право годувати, вдягати і лікувати свою армію, то він має право і нагороджувати. Мені особливо приємно, що серед нагороджених є і доцент нашого університету Тамара Воронцова. Вона днями і ночами перебувала на Майдані, надаючи допомогу пораненим і хворим. Зараз продовжує свою місію, як волонтер, організовуючи кожних два тижні конвої з продуктами, ліками на схід України. І кожен раз, ризикуючи своїм життям, їде туди. Я не можу не згадати інших працівників нашого університету, які зараз перебувають у зоні АТО. Буквально недавно Президент України нагородив орденом «За мужність» клінічного координатора Потупалову Тетяну. Вона, як лікар санітарного вертольоту «Мі-8» здійснила 92 вильоти та надала медичну допомогу понад 600 пораненим і хворим у зоні АТО. Серед тих, хто зараз перебуває на сході України - асистент однієї з кафедр університету Микола Винничук. Він – начальник медичного пункту, розташованого біля лінії розмежування. Ще двоє наших доцентів – Ігор Кулянда та Мирослав Домбрович. Вони теж працюють хірургами у прифронтовому госпіталі. Дякую їм та усім номінантам за те, що вони зробили і роблять у своєму житті, - сказав Михайло Корда.

Привітали нагороджених і голова обласної ради Віктор Овчарук, заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра, розпорядник-координатор фонду «Вірую», старший військовий капелан, протоієрей В’ячеслав Кізілов.

- Ця нагорода – колективна. Тому що є дуже багато людей, які мені допомагали, в тому числі, й представники української діаспори в Торонто, а саме - професор Богдан Бойчук. Саме з його подачі й почалася допомога з діаспори, допомога, яку ми передавали у військові госпіталі. Спасибі і моїм колегам, друзям, організації «Медики Майдану, - схвильовано сказала, отримуючи нагороду, лікар-педіатр Тамара Воронцова.

Андрій Кухар, лікар-стоматолог, дякуючи за відзнаку, висловив

побажання, щоб ми мали боєздатну армію із сучасною медициною, щоб волонтери не робили те, що має робити держава.

- Мені сьогодні хотілося б подякувати своєму бойовому побратимові, якого, на жаль тут немає, бо він зараз служить у Збройних Силах України. Це - Андрій Салагорник. Він теж номінований. Справа у тому, що ця молода людина, котрій ще немає і тридцяти років, маючи чудову перспективу лікарської кар’єри, почала створювати громадську організацію, яка навчає першій медичній допомозі. Андрій постійно перебував у прифронтових зонах. А коли йому прийшла повістка, то він зранку вже був у військкоматі і пішов служити. І будучи головою всеукраїнської громадської організації медичних інструкторів, маючи запрошення на викладацьку роботу у Києві, пішов у діючу армію, де зараз й служить. І це, що ми робимо, заслуга у першу чергу, його, Андрія Салагорника, - зауважив один із нагороджених відзнакою лікар-хірург Дмитро Лось.

Священик-капелан, засновник капеланської служби ДУК «Правий сектор» Микола Мединський / псевдонім «Залізняк» / відзначив, що орден, який він отримав, має для нього велике значення.

- То є не тільки оцінка моєї роботи, то є глас народу, який взиває і проголошує про потребу служіння. А це – найвищий дар і найвища дяка. Це нагорода для усіх отців-капеланів, які разом зі мною опікуються душами наших воїнів. Маємо сіяти слово української правди. І воно проростати буде, бо тим грунтом є наші серця. Це –нагорода тим медикам, котрі, ризикуючи життям, виносили і виносять наших хлопців з-під куль. Це нагорода народу – від народу. То нагорода тим бійцям, котрі лави студентські проміняли на мокрі окопи, хто проміняв свій бізнес, теплу хату на бліндаж, де зверху на них капає вода. Нагорода тим, хто не повернувся з Майдану, із цієї війни. Особисто для мене, це не просто орден, це навіть більше, як нагорода, це кров тих, хто загинув за Україну і це буде обпікати моє серце до кінця мого життя, - сказав священик, поцілувавши орден.

    Після урочистої церемонії відбулася презентація перевиданого рідкісного «Календарця Українця-Націоналіста», який вийшов у 1942 році та книги Казимира Яреми «Кривава боротьба за волю України».

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото автора