Шоковані пасажири потяга Іване-Пусте – Тернопіль із запізненням на 1,5 години таки прибули на міський вокзал
Десятки, та що там десятки, кілька сотень планів поламались сьогодні вранці у пасажирів, які сіли у дизель-поїзд Іване-Пусте – Тернопіль.
Але все - за порядком. Потяг з Іване-Пустого виїхав за графіком – о 2.54 і мав прибути до Тернополя о 7.34. Але після залізничної станції в Теребовлі, вже за зупинкою «Кровинка», поїзд, рухаючись під гору, почав їхати ривками, а потім на деякий час зупинився. У вагоні почалися жарти, що мовляв, «терористи міну підклали» чи «напевно, колесо переднє спустило» і тому подібне. А дехто просто собі спав, не знаючи, що його очікує попереду. Згодом потяг таки рушив і заледве «дотягнув» до станції Микулинці-Струсів-Дружба. Тоді наступила пауза у майже годину. Ніхто пасажирам нічого не пояснював, не вибачався за незручності, динаміки у вагонах мовчали… Ширилися чутки, що мовляв, «солярка» закінчилася і чекають, коли довезуть, інші говорили про те, що на рейках щось знайшли, одним словом, версії за версіями. Дехто з пасажирів, розуміючи, що вже не дістанеться до Тернополя на половину восьмої – забирав свої речі і покидав вагон, прямуючи до автостанції у с. Дружба.
Через годину почувся протяжний гудок, а потім – легкий струс всього потяга. Виявляється, це приїхав «тягач» - інший дизель який почав тягнути свого «колегу-невдаху» до Тернополя. Було ще кілька невеличких зупинок дорогою і о 8.58 ота кавалькада з дизель-поїздів таки прибула до Тернополя.
Обуренню пасажирів не було меж. Найбільше падкали Іване-Пустівські жіночки, які з коробками з-під бананів, з поскладаними в них помідорами приїхали на ринок, аби зранку там займати місця, а тут таке сталося. Були, зрозуміло, й інші «втрати». Наприклад, майбутній студент технічного коледжу Михайло Пастернак із Хоросткова точно не встиг до стоматолога, на прийом до якого записався ще два тижні тому. Нервував і вояка у формі з написом «Павленко», зрештою, не стримували емоції усі пасажири. Щоправда, пенсіонерка Марія Стрельбіцька із Іване-Пустого, штовхаючи поперед себе «кравчучку» із помідорами, повторювала, що, мовляв, «аби не гірше», адже то все могло статися ще біля Іване-Пустого, і потяг тягнули б узагалі довго і нудно.
Вже на пероні побачив, як після технічних маніпуляцій дизель таки завівся і загуркотів. Хтось сказав, що дали «прикурити» акумулятору і він почав працювати. Але чи надовго? Глянув на табличку, прикріплену на локомотиві. На ній напис із знаком якості СРСР. Виявляється, потяг ДРIА-209 було виготовлено у 1983 році на Ризькому вагонобудівельному заводі і конструктивна швидкість цього дизеля – 120 кілометрів за годину. Але коли то було! А ще глянув на квиток, на якому написано: ПАТ СК «Інтерн-Поліс», Київ, Володимирська, 69. Це, я так розумію, координати страхової компанії, яка мала би компенсувати пасажирам усі незручності, які вони зазнали під час поїздки. Але хто буде звертатися туди? Як і ніхто не вибачиться перед пасажирами за зіпсований настрій і переплутані плани. Як там помідорова цьоця з Іване-Пустого казала: «Аби не гірше…»?
Фото пасажира потяга Іване-Пусте–Тернопіль
Михайла Пастернака
