Орденом «Народний герой України» посмертно нагородили бійця з Тернополя Андрій Юркевича. Він загинув 5 вересня 2014 року у засідці терористів на ділянці дороги Щастя-Металіст. Андрій Юркевич, позивний “Грізлі”, був командиром 2-го взводу другої роти батальйону “Айдар”.

Спогадами про Андрія під час отримання нагороди поділилися його рідні та друзі. 
- Коли думаєш про загиблих, завжди перед тобою стоять обличчя близьких людей. В мене є три обличчя, які завжди зі мною. Це Вітя Гурняк, Льоня Луганський і Андрій Юркевич, - каже побратим Андрія Петро Шкутяк. - З Вітею ми були знайомі давно, з Льонею і Грізлі ми познайомилися на війні. Є три моменти пов’язані з Андрієм, які я дуже добре пам’ятаю. Це перший день, коли я його зустрів – я не можу забути його посмішку. Востаннє його бачив в бою під Луганським аеропортом , ми йшли разом, він позаду мене. Я повернувся подивився на нього – запам’яталось оте зосереджене обличчя. І ще один момент, посередині між першою і останньою зустріччю – ми були в секреті на передовій, відпочивали після чергування, він розмовляв по телефону з дружиною , я почув цю розмову. Наскільки ніжно він говорив… 

Який був Андрій? Він був дуже добрий. Це той, хто знав чому йде на війну, за що він йде, в нього не було сумнівів. Це був воїн.
Батько Героя Небесної Сотні Устима Голоднюка Володимир Голоднюк пригадує своє знайомство з Андрієм Юркевичем. 

- Я Андрійка знав дуже мало, - каже він. - Він був героєм Майдану, він пройшов пекло Інститутської, він виносив поранених і вбитих. А після Майдану пішов на фронт. Як ми познайомились? Я шукав свідків, які бачили, як загинув мій син. І на одному з фото побачив, як якийсь чоловік міряє пульс в надії, що мій Устимчик ще живий. Потім я дізнався, що це Андрійко.  Я почав його шукати, ми зустрілися в Тернополі просто на вулиці. Він тоді обійняв мене і заплакав. Він сказав: «Пробачте, що загинув ваш син, а не я». Я обняв його і сказав, щоб він не говорив такого, бо в нього своє життя і своя місія. Його місія була піти на фронт і віддати життя за нас…
Дружина Андрія Юркевича Христина каже, що таких людей як її чоловік є мало на нашій землі. Але героями не нагороджуються, героями стають.  

- Але як правильно підмітили – для кожної людини є місія на цій землі і це була його місія, - каже пані Христина. - Я хочу низько вклонитися перед тими хлопцями, які захищали, захищають і будуть захищати країну. Ми відпустили дуже багато ангелів на небо, але повинні на цій землі берегти про них пам'ять. Я прошу Бога, щоб всі поверталися живими.

Джерело: te.20minut.ua