Із тернопільською журналісткою, в якої вкрали гаманець, нарешті сталося диво.

Історія про вкрадений гаманець. Ні, мені його не повернули. Але диво все ж таки сталося, повідомляє Про.те.

Після кількаденного стресу, який я отримала через те, що в мене поцупили в 2-й поліклініці гаманця, я ще раз звернулася у поліцію. Подала скаргу на неправомірні дії патрульних і слідчого. Було справді шкода в них розчаровуватися. Після скарги до мене дзвонив щотижня новий слідчий, я щоразу розказувала йому одне й теж, але ніхто нічого не записував. Мою справу перекидали зі стола на стіл, а вкінці місяця прислали «папірчик», в якому повідомили, що мою скаргу все ще розглядають. Гаманець ніхто не шукав, лише думали, як позбутися моєї скарги. Я вирішила залишити той ровер і жити далі – здоров’я й нерви для мене важливіші за тьмяну надію на справедливість.

Поступово в житті все налагодилось. Свекруха подарувала мені новий гаманець. Щоправда, я все ще відчувала тривогу, особливо в маршрутках, в метро, в парку – постійно пригортала до себе сумку, оглядалась на перехожих. Знаю, виглядало це трохи смішно.

Диво сталося вчора. Я пішла з колегою на майдан подивитися, як колядують. Молодь на сцені розповідала історію про Марію і Йосифа, які не мали де зупинитися на ночівлю. Якісь добрі люди прихистили їх у хліві. Думаю, всі знають про це. Вирішила не гаяти часу і поки колега фотографує дійство, піти в банк, щоб зняти зарплату. В найближчому банкоматі грошей не було (природне явище останніми днями), тому я пішла до кафе «Пиріжкова».

– Пані, можна вас щось попросити?

Зупинилась. Переді мною стояв чоловік, років 60. Одягнений легко. В’язаний светр, джинси, черевики, які вже не застібаються. Руки тримав на грудях.

– Кажіть швиденько…

– Я з Маріуполя. Не маю де переночувати і що їсти. Дайте пару гривень. Не на пропій, чесно…

«Оооо! Знаю, я такі методи..» – подумала я. Мене ж то не проведеш більше.

– Так, не піде. Давайте, сама вам куплю їсти, – пропоную. – Тут недалеко.

На диво, чоловік стішився. Думала, зараз скаже: «ні я сам, я знаю, де дешево».

– Тільки йдіть помаленьку, бо мене болить нога.. – попросив. – Мені би борщ і кампот. Можна?

– Все можна.

В «Пиріжковій», я взяла перше й друге. Мій дружок вже всівся за столик і ніяково поглядав, що я наскладаю на тацю. Коли побачив ще й картоплю й котлету, то мало не заплакав.

– Ой, дитино, хай тебе Бог благословить.

Спочатку в мене була ідея посидіти біля нього, поговорити. Але побачила, що йому дуже незручно їсти переді мною. Наче я не вірю, що він хоче їсти. Тому побажала смачного і повернулася до колеги на майдан.

Ввечері, перед сном, розказала все чоловікові. І не могла заснути, бо згадала, що він просив компот! Як я могла забути? Певно подумав, що я навмисне.

– Заспокойся. Він певно сам забув з радості, – заспокоїв мене чоловік. – Наступного разу купиш.

То був звичайний випадок. І я нікому не хотіла про нього розказувати. Тільки – от вранці довелось «жати плоди» свого вчинку.

Я була вже на роботі, коли задзвонив телефон. Беру слухавку.

– Червак Наталя Степанівна?

– Так, слухаю.

– Я знайшла ваші документи…

Нічого не розумію. Які документи? І тут поступово до мене доходить.

– Ви знайшли моє водійське посвідчення?

– Так. Санітарка знайшла на вікні пакет з вашими документами.

Люди, це справді чудо! Мої права, посвідчення журналіста, картки банку, візитки підкинули в ту ж саму 2-гу поліклініку, де й вкрали. Спочатку подумала, що розіграш. Всі ж знають, що мене обікрали. Раптом, хтось вирішив пожартувати і привітати у такий спосіб з Новим роком. Але за хвилину прийшла смс від ще однієї журналістки: «Наші лікарі знайшли твої права в поліклініці». Я не повірила своєму щастю. Не доведеться виготовляти нові. І я зекономлю чималі, погодьтеся, гроші. Дзвоню чоловікові, швидко тараторю в слухавку про документи, про бомжа, кажу, що це через те, що я його нагодувала. Стверджую, що треба завжди робити добро, не дивлячись ні на що. Добро ж повертається. От і документи мої до мене повернулись. Щоправда, дорогий гаманець і гроші, які в ньому були не віддали. Злодій залишив собі.

– От купила б вчора бомжу компот, то був би тобі й гаманець, – пожартував чоловік.