Святого Маманта вшановує 390-літній монастир на Тернопільщині (фоторепортаж)
Єдиний в Україні монастир, названий на честь святителя Іоанна Милостивого у Малих Загайцях Шумського району вклоняється сьогодні мощам святого Маманта.
До святої обителі у Малих Загайцях потрапити не так вже і просто. Принаймні, автор цих рядків добирався до монастиря сільськими і польовим дорогами, кілька разів звіряючи маршрут із картою, аж поки на горизонті не побачив монастирську дзвіницю.
Настоятель монастиря ігумен Геронтій служить тут із 2007 року.
«Наша обитель – дуже древня. Торік відзначили 390-ліття з часу її заснування у 1625 році за благословенням Київського митрополита Петра Могили та преподобного Іова, ігумена Почаївського, розповідає священнослужитель. - Кожен куточок монастиря чимось нагадує фортецю. А це і не дивно, бо зводився він як фортифікаційна споруда. Та й перекази стверджують, що колись тут, на горі, де збудували монастир, стояла фортеця, - розповів священик.
Кошти на будівництво монастиря дала православна поміщиця Ірина Ярмолинська. Будівля – це по суті, двоярусний кам’яний храм, збудований у візантійському стилі.
- У 17–19 століттях монастир був одним із центрів релігійно-духовного життя на Волині, - продовжує ігумен Геронтій. - Архівні дані свідчать, що у 1709 свята обитель була пограбована польською кавалерією, яка намагалася змусити монахів прийняти унію. У 1721 ігумен Варлаам Снітовський прийняв унію, але 1794, після поділу Речі Посполитої, монастир знову став православним. У дев’ятнадцятому столітті тут діяло парафіяльне духовне училище. Був великий архів, діяла бібліотека із цінними рукописами та стародруками, серед яких – і екземпляр Острозької Біблії (1581), що зберігалася тут до 1924 року. Крім цього, ченці оберігали унікальні пам’ятки друкарства, в яких було зафіксовано історію Волині, цього куточка Шумщини в період XVI-XVIII століть, - розповів духівник.
Головна святиня монастиря – копія, або ще як кажуть, «список» Загаєцької ікони Божої Матері. Її в народі ще називають «Всемилостивійша». Датується святий образ XVI століттям. За переказами, його у лісі знайшла мати поміщиці Ірини Ярмолинської.
- Саме вона колись наділила землями монастир, - каже ігумен Геронтій. – Поміщиця тоді написала фундуш – документ, який власноруч був завірений рукою преподобного Іова. Нині це документальне свідчення зберігається у Почаївській Лаврі. А саму ікону, на жаль, у 2005 році було зухвало викрадено. Це – святотатство. Лиходії певно не знали, що викрадена ікона – то великий гріх і вона ніколи не принесе щасті й радості ні тому, хто її викрав, ні тому, кому вона була передана. Ми щоденно молимось і просимо Всевишнього, аби повернув Всемилостивійшу у нашу обитель. Але і та копія, як і сам образ, є чудотворною. Як і століття тому, так і нині ми маємо дуже багато свідчень, коли на наших очах люди зцілювалися, завдяки милосердю Пресвятої Богородиці…
Як розповів ігумен, на початку двадцятого століття братія монастиря збудувала у монастирському лісі скит на честь святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського. Монахи й досі пам’ятають про трагедію, яка сталась тут у 1943 році.
- Саме тоді братію скита, а це – чотири ієромонахи, п’ять послушників, кілька паломників, розстріляв німецький каральний загін. А було це у Лазареву суботу. Ми й нині доглядаємо дві могили розстріляних ченців та могилку старця Єпіфанія, - каже ігумен Геронтій.
А після війни було масове розграбування обителі радянською владою, пожежі... На початку 60-х років монастир взагалі закрили. Аж до 2007 року храм діяв як приходський, а в самому монастирському корпусі розташовувалась і школа, і бібліотека з клубом, і магазин, і майстерня з пошиву одягу.
У наш час в монастирі Іоанна Милостивого у Малих Загайцях служать кілька іноків та послушників, які мешкають у келіях з товстезними стінками у братському корпусі. Мають вони свій город, теплицю, разом намагаються підтримувати монастир у доброму стані.
Крім Загаєцької ікони Божої Матері, у монастирі почивають часточки мощей святителя Іоанна Милостивого і мученика Маманта. Саме сьогодні християни вшановують цього святого.
- Поминайте святого мученика: ті, хто бачив його у видінні, кому з тих, хто призиває ім’я його, він допоміг самою справою, кого із заблукалих у житті наставив, кого від недуг зцілив, чиїх дітей, уже померлих, знову повернув до життя, чиє життя продовжив — усі, зібравшись воєдино, принесіть хвалу мученику. - Ці слова святителя Василія Великого були сказані через століття після смерті святого мученика Маманта.
Божий угодник народився в малоазійському місті Кесарія у першій половині III ст. Однак на світ він з’явився не в батьківському домі, наповненому затишком і теплом, а в тюремній камері, куди його благочестива мати Руфіна потрапила за відкрите сповідання віри у Христа. Відразу після народження Маманта свята Руфіна померла, в передсмертній молитві попросивши Господа бути Хранителем і Заступником її синові. Незадовго до свого народження немовля втратило і батька, Феодота, який також опинився в темниці за свої переконання. Феодот упрохав Спасителя взяти його до Себе до того, як розпочнуться тортури над християнами, і Господь почув молитви страждальця. Святі останки батьків Маманта були поховані на кошти багатої вдови Аммії, яка стала хлопчикові другою мамою й оточила його любов’ю і турботою.
Мамант усім серцем сприйняв християнське віровчення, був старанний в науці, мав, як на свої роки, розважливий розум. Особистим прикладом отрок привів до Христа багато своїх однолітків, за що був викликаний на допит до місцевого правителя Демокріта. Враховуючи походження юнака, Демокріт не наважився застосувати щодо нього тортури й направив в’язня, сповідника на суд імператора Авреліана. Коли Мамант постав перед лицем верховного правителя, то виявив твердість у вірі й не піддався на вмовляння та погрози. Більше того, юнак викрив Авреліана в лукавстві та божевіллі, оскільки той наполягав на поклонінні бездушним божкам. Імператор був збентежений такою зухвалістю і наказав катувати його, після чого сповідника кинули в море. Однак Мамант залишився живий. Він був урятований Ангелом, який відніс його на одну з найвищих гір недалеко від м. Кесарії. Праведник зробив собі невелике помешкання і став вести суворий спосіб життя, проводячи час у молитві й читанні Святого Письма. Юнак харчувався молоком диких кіз і ланей. З часом він отримав особливий дар повелівати тваринним світом. У житті юного відлюдника стало нерідким таке явище: щоб послухати читання Святого Євангелія, біля його оселі збиралися звірі, що жили в тих місцях. Святий знайшов можливість здійснювати і справи милосердя: із залишків молока він робив сир і роздавав його нужденним.
Через деякий час слава про подвижника поширилася по всій окрузі, що стривожило правителя Кесарії Олександра, і той послав за Мамантом загін воїнів. Коли юнак зустрів солдатів у горах, то запросив їх до себе, напоїв молоком і пригостив сиром, після чого відкрив їм своє ім’я, оскільки знав, що закінчить своє життя мученицькою смертю.
Опинившись перед правителем Олександром, юнак так само сміливо, як колись перед імператором, визнав себе християнином і викрив правителя в недалекоглядності і сліпоті. Відповіддю були жорстокі тортури. Олександр не спинявся і вигадував усе нові катування для праведника. Сповідник отримав розраду, почувши звернені до нього з неба слова: «Кріпись і мужайся, Маманте». Нарешті, правитель віддав змученого юнака на поживу звірам, але ті, на подив Олександра, не чіпали святого. Побачивши здивування правителя, один з язичницьких жерців метнув у Маманта тризуб і смертельно поранив його. Мученик зміг вийти за межі міста й помер в одній з печер. Це сталося 275 р. Дуже скоро Господь відкрив християнам, що Мамант угодний Йому, звершивши за молитвами святого багато чудес.
Незабаром християни стали отримувати від нього благодатну допомогу у своїх недугах і скорботі.
Фото автора та з відкритих джерел
