Двоюрідні сестри Аня та Віра народилися у Донецьку. Їхні матері – рідні, родом з Хмельниччини. Вийшли заміж за донбаських хлопців. Там і їхні дівчата знайшли своїх обранців. 

З початком агресії на Донбасі Аня та Віра з родинами переїхали у Тернопіль. Кажуть, дуже страшно було, коли починалися обстріли, руйнувалися будинки та гинули люди. Але невимовно психологічно важко було залишати усе – помешкання, нажите майно, друзів та рідних – і вирушати у невідомість. Тут, у Тернополі, у сестер та їхніх чоловіків нікого з рідних чи знайомих не було, пише «Тернопільський Прес-клуб»

«Ми з чоловіком переїхали з Донецька рік тому. У Тернополі ніколи не були, – розповідає Аня. – Уже тут у нас народилися двійнятка – Анастасія та Станіслав. Так що вони у мене – тернополяни. Їм уже 7 місяців». Чоловік Ані працює таксистом, правда, за фахом він столяр.

Віра із Донецька переїхала у травні 2014 року. Разом з донечкою проживала спершу на Хмельниччині. Тепер поселилася у Тернополі, донька вступила до технікуму.

Сестри проживають разом. Кажуть, що так дешевше винаймати квартиру.

«Так усі разом і живемо, – зазначила Віра. – Поки не працюю – допомагаю сестрі доглядати за дітьми, адже їй важко самій. Мій чоловік – військовослужбовець. Зараз у Збройних силах України».

Жінки стверджують, що помаленьку обживаються у Тернополі. Звичайно, важко їм, сумують за друзями та рідними, але поступово знаходять нових знайомих, гуляють з іншими мамусями у парку з дітьми. Кажуть, що поганого ставлення до себе з боку тернополян не відчували.

«Дуже добре до нас ставляться, допомагають, радять. І волонтери до нас приходять, і з Червоного Хреста. Коли Аня народжувала, дуже велике сприяння було з боку позаштатного радника Міністра соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб Ірини Жигунової. Ні копійки ми не платили лікарям пологового другої лікарні – і за це велика дяка», – розповідає Віра.

«У Тернополі життя ми розпочинаємо практично з нуля, – додають жінки. – Адже усе, що ми нажили залишилося там, у Донецьку. Тільки на мить уявіть собі нашу ситуацію – усе покинути і їхати тільки з валізою на нове місце. Але життя триває. Переконані, ці випробування ми пройдемо, бо у нас є для кого жити. Сам на сам з проблемами тернополяни нас не залишили».