Волонтер, журналіст і науковець із тернопільського держархіву Ігор Крочак розповідає про відправлення на фронт чергового, 19-го, вантажу групи "Схід та Захід єдині" і згадує про зустріч із тим, кого ще донедавна ставив на місце за хуліганство у мирному місті.

24 жовтня з Тернопілля у зону військового протистояння на сході України рушив дев’ятнадцятий рейд групи «Схід та Захід єдині». Координатори рейду (Західна Україна, Тернопільщина) - Василь Конько, Щумщина і північ Тернопілля - Володимир Каніщев, Донбас (зона АТО) - Едуард Хатмуллін.

Вага вантажу - близько 30 тонн, повідомляє Ігор Крочак, який забезпечує інформаційний супровід групи. Перелік допомоги відповідний до осінньо-зимового періоду замовлень і потреб бійців. Цього разу на транспорті овочі: капуста, картопля, буряк, морква, цибуля, яблука, а також хліб, тушковане м’ясо, домашні закрутки, військова форма, тактичне взуття, спорядження, матраци, машинна олива дизельних і карбюраторних двигунів. 

До рейду Василь Конько забезпечив 500 банок тушкованого м’яса, Микола і Галина Дерецькі - 50 матраців, Петро Христинич - 1200 кг свіжеспеченого хліба із власної пекарні.

Також відділення групи у Шумську підготувало 7 т картоплі, 1 т капусти, 1 т буряка та моркви.

Багато волонтерських груп і волонтерів-одинаків вже в рази зменшили кількість і вагу допомоги. Але наша група, пише Ігор Крочак, не опускає рук.

Як завжди, в далеку путь група поїхала з християнським благословенням.

25 жовтня, у неділю, коли вся Україна голосувала, ми з водієм Василем Бембеном прибули на нашу базу в місті Костянтинівці Донецької області. Вранці 26 жовтня почалося розвантаження. Едуард Хатмуллін ретельно підготувався до прибуття допомоги із Західної України. Наші побратими з Донбасівського відділення, незважаючи ні на які труднощі, щодня працюють по фронту, вони нас чекали...

Група «Схід і Захід разом» опікується понад 30 з’єднаннями і підрозділами. Методика викристалізувана важкими рейдами 2014-2015 років.  

Овочі, наприклад, складаючи на нашій базі в зоні АТО, утеплюємо, щоб не померзли, бо вночі приморозки. Складаємо графік відвідин підрозділів (до кого ближче, до кого дальше). Розвідуємо і прокладаємо нові маршрути. Не секрет, що конфігурація позицій трохи помінялась. І хлопцям на нових місцях дислокації доводиться знову починати все з «нуля» - рити траншеї сполучення інженерного забезпечення позицій, облаштовувати бліндажі  тощо. Як і минулого року, поряд у допомозі стає брат- волонтер.

Там.., кат його мамі, немає утеплювача для обладнання бліндажів, там не вистачає матраців, там – пічок-«буржуйок»…

Едуард і Василь завжди кажуть: таке враження, що в нас «дежавю» або осінь 2014 року. Знову дзвінки: там не має того, там - того… Державна система не дуже дбає про дрібниці - хімію для боротьби з гризунами, круги до «болгарок», надійний шанцевий інструмент. Тим часом турбота про війська на польових позиціях, шановні панове генерали, - це не тільки вчасна подача боєприпасів, інспекції і вичитування командирів за недоліки, а й безліч дрібниць, що потрібні солдату і молодшому командиру в «полях»: блокноти, оптика спостереження, військова форма на «підмінку» (після роботи з бронетехнікою штатна нищиться на раз-два), казани, посуд, тканина для чищення стрілецької зброї (холоди і тумани вже наступили в козацькому степу… мушкети ще предки заповідали чистити щовечора у таку погоду, бо перед ворогом без курків залишишся…)… Список - безкінечний.

Завжди, об’їжджаючи позиції, чи то з Василем, чи з Едуардом, думаю: «Ну, і де ж ваші глибинні реформи в постачанні, сяку-таку дивізію? Це щоб не сказати моцніше…».

Тепер трохи про перший день розвозу. Ще розвантажувалась «фура», а Едуард Хатмуллін вже зідзвонився з підрозділом батальйону «Айдар» і, завантаживши наш «грузовичок» (картопля, тушонки, теплі речі, навіть вікно з шибами і двері для облаштування «польового» житла в якійсь розбитій хаті) «погнали» до бійців.

Одразу скажу, що цей день був для мене двічі приємним. На черговій позиції один з молодих бійців так пильно приглядається і каже: «Лесі Українки, Тернопіль…останній поверх. Дядьку Ігор, я ваш сусід, з тої ватаги хлопців, яким ви деколи даєте прочухана, але завжди з повагою здороваєтесь з нами, хоч ми трохи вредні».

Що тут скажеш… У мене мимохідь трохи сльози не виступили на очах… Обнялись. «Ти як тут? Давно? – питаю. - «Та вже з осені минулого року офіційно оформився і отак потроху воюю. А ви все возите, пишете… Читав, читав.. Теж «воюєте»…

Добра в нас молодь… Мого сусіду звуть Андрій Гуран. А я навіть не знав, що він там. Класний у вас товариш, хлопці… Справжній. Його командир теж виявився моїм знайомцем, я ніколи не забуду, як він впевнено командував ще на Майдані, в диму і пострілах на Грушевського та Інститутській. Старий ветеран ще «афганської», недарма і позивний «Бача», хлопці в нього підтягнуті, кругом порядок, по діловому конкретний, справжній «батько-отаман та добрий командир».

Разом з моїм волонтерським командиром Едуардом обмінялись позивними і контактами, вирішили по-діловому швидко, що потрібно в першу чергу, що – в другу.

Ми розвантажились і поспішили повернутись назад на базу. Треба було готуватись до від’їзду з «фурою» додому. Наостанок сфотографувалися і з «Айдарівським» прапором, і без. А ще я передав «айдарівцям» дитячі малюнки і листи з класу донечки Василя Конька, що з 29-ї школи Тернополя. Дорогі діти, бійці задоволені вашими подарунками, пишіть та малюйте ще!

… Коли вже майже сутеніло, на нашу базу прибула група «Евакуація 200» (для тих, хто не знає, це ті хлопці, що займаються розшуком останків загиблих героїв російсько-української війни на Донбасі). Бойовим водієм в них Василь Рогоза («Дядя Вася»). Він кілька разів ганяв «фури» наших рейдів на Донбас. А тепер вирішив долучитись і такою працею. «Не можу сидіти вдома, коли молоді пацанята тут, - сказав. - Так що, Ігорку, не забувай, що «дядя Вася» тепер на сході, привозь допомогу, та й передавай привіт моїй «спасатєльній» станції на озері і усьому Тернополю. Ми ж з тобою в морських «тєльняшках» ходимо…».

Завантажили ми і «дяді Васі» з хлопцями продуктів, картоплі, мінеральної води.

До слова, у той перший день, поки ми з Едуардом їздили до «айдарівців», продукти та іншу допомогу наші волонтери ще доставили до 42 батальйону 57 бригади і Красногорівського сільськогосподарського технікуму.

Шлях додому на «перекладних» для мене не був легким. Добирався після поломки «фури» електричкою до Білої Церкви, швидкими потягами, «попутками» майже як в доброму «вестерні». Усім, хто допоміг, - черговим по вокзалах, водіям щиро дякую. Допомагаючи волонтеру, ви допомагаєте і бійцям на фронті. Тепер це вже дві сторони «однієї медалі» - волонтер та боєць. Треба, щоб і вищі чиновники це розуміли і допомагали нам в роботі…

Хлопці з Донбасівського відділення «прогрівають мотори машин», передова чекає. 19-й рейд не завершено, кожен тиждень йде розвіз важкими фронтовими дорогами на «передок». Подробиці згодом.

Тернопіль-Донбас-Тернопіль

Ігор Крочак, прес-секретар волонтерської групи ГО "Схід та Захід єдині" (фото автора)

28 жовтня 2015 року