Тернополян у Сербії прийняли за «мафіозі»
Два тижні, сім країн і 200 євро, – так цього літа подорожував тернополянин, студент Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, Микола Артем. Про частину цієї подорожі ви можете прочитати ТУТ, ТУТ і ТУТ.
- І як завершилася ваша подорож?
- Афіни день 9. Ми зібрали речі і рушили на залізничний вокзал, оскільки стопити із Афін це «гнила» справа. Прийшовши на вокзал ми запитали, скільки коштує квиток до Катерені. У відповідь почули, що він коштує 45 євро. Тоді ми запитали скільки коштуватиме по студентському? Чоловік відповів, 15 євро. Ми взявши квитки на радощах повертаємось додому. Повечеряли, зібрались, прийшли завчасно та чекали потяг біля години. Повз нас проходило багато туристів, ціла група скаутів, безліч жебраків і де не де охоронці. Нарешті під’їхав потяг, ще 10 хвилин ми шукали наш вагон та місце. Нам пощастило навпроти нас сиділи європейці, а потім у вагон почало заходити багато людей арабської зовнішності. В них всіх були спальні мішки, серед них був і лідер Мехмет. Він був охайним, мене це здивувало. Після 30 хвилин руху, я встав та пройшовся по вагоні та зі 100 пасажирів нарахував десять білошкірих. Пізніше я наважився спитати звідки Мехмет, він відповів, що з Афганістану. З Афганістану, не з Сирії, не з Іраку чи Лівану, а з Афганістану. Я був здивований, оскільки щоб добратися в Афіни із Афганістану потрібно бути досить багатою людиною. Потяг був нічний, тож ми домовилися з Назаром, що спати будемо по черзі, але в результаті заснули двоє. Після чого ми потрапили до Македонії, і ось тут ремарка: ми з українським прапором, але всі Македонці думали, що ми сирійці.
В Македонії ми очікували швидкий стоп, але не вийшло. Ми просиділи на кордоні 6 годин, десь о 22:30 зупинився воєнний на КАМАЗі. Вийшов і почав кричати: ви хто такі і що тут робите? Сказавши, що українці, він сильно втішився. Потім ми запитали, чи не підкине він нас трохи. Він погодився. Проїхали десь 10 км від кордону і ми вийшли, він нас обняв і побажав удачі та сказав, що поважає нашу країну. Потім я вирішив спати і лише розклався, як зупинилось авто і ми проїхали, ще 20 км. Нас залишили на заправці. І тоді почалось пекло. То була вже перша ночі. Сильний вітер, ми голодні, спати хочемо, втомлені і ніхто не зупиняється. Потім зупинилися поліцейські. Офіцери підійшли і почали все розпитувати: хто? звідки? чого тут? що робимо? Документи, але коли сказали, що з України, то більше питань не було і вони сказали: «Все, стопити не можна, ставте за заправкою палатку і спати». Тож ми розклали палатку і полягали. Серед ночі прокинулися від шуму і світіння ліхтарика. Якісь особи ходили біля палатки і питали чи є хто там? Назар вирішив з ними поспілкуватись. То були миротворці. Рано зібрались, помились, поїли і знов до праці, вже почали йти і по дорозі стопити. Прапор України майорів на наплічнику, але всі дивувались. Ми пройшли десь 10 км і дійшли до села, де всі дивно дивилися і на нас, і на прапор. Всі питали: що за прапор? А коли чули відповідь, то раділи. В селі сказали, що можемо добратись до Скоп’є на маршрутці, яка буде через 4 години. Тож прийшли на зупинку і чекали. Я всі 4 години ловив погляди перехожих. А потім в нас запитали: «Ви сирійці?» І лише тоді, я зрозумів чому всі на нас так дивилися, справа у тому, що нас прийняли за сирійців, що цілком логічно: Ми ж їхали з Греції, а в основному так всі біженці попадають в Європу. Нарешті дочекавшись маршрутку ми сіли, заплатили і поїхали стоячи! І хтось в автобусі запитав: «Це Український прапор?». Так! Нарешті хтось здогадався. Їхали десь 2 години і ось ми в столиці.
В Скоп’є, коли ми під магазином присіли поїсти, до нас підійшла жіночка і запитала, чи не потрібна нам допомога. Я дав їй порожні бутилки від води. Ми їй розповіли про подорож. І вона пішла. Повернулась з водою та вафлями. Було дуже приємно. І дала нам дві брошурки, які роздають в нас Свідки Єгови.
Маршрут Скоп’є-Белград був найважчим. Незручно, спекотно, висока температура, ніч, спати хочеться, потім надворі холодно. І на митниці Сербії прикордонник дивиться в мій паспорт і каже: «Чому українська мафія приїхала у Сербію?», я посміхнувся і відповів, що я турист і їду транзитом додому, він усміхнувся і віддав паспорт.
Фото із власного архіву Миколи Артема.
