Марта Томахів пише вірші, кладе їх на музику, грає на гітарі, співає. Її голос настільки красивий, як і душа – дівчина бере участь у проведенні благодійних яток в Тернополі. Разом з іншими волонтерами вона продає домашню випічку, щоб допомогти придбати необхідне воїнам на передову. А у вільний час займається перекладацькою діяльністю, повідомляє ПРО. те.

– Марто, яким одним словом ти б описала своє життя?

– Світло.

– Ким мріяла бути в дитинстві? Співачкою?

– Перемріяла багато професій – журналіста, історика, гіда-екскурсовода, лікаря, співачки у тому числі. Хотіла мати таку роботу, яка б дозволяла подорожувати світом. Аж ніяк не хотіла стати викладачем англійської, чи перекладачем. Проте зараз зовсім не шкодую, мені подобається те, чим займаюся.

– Чи пам’ятаєш свій перший вірш, першу поетичну збірку? Що думаєш про них зараз?

– Перший вірш був присвячений мамі. У другому класі нам дали таке завдання – мені надзвичайно сподобалося писати віршики, я після того навіть завела спеціальний блокнотик. Збірку першу, звісно, пам’ятаю – вона перша і єдина, поки що. Мрію про другу, але хотілося б видати двомовний варіант – українською та англійською мовами, і, звісно, з ілюстраціями.

– Скільки в твоєму арсеналі уже пісень? Про що, зазвичай, пишеться?

– На альбом уже б, гадаю, вистачило. У доробку маю вже понад 15 пісень, і навіть два кліпи. Мої пісні – це часто риторичні запитання, на які кожен може дати відповідь самому собі. Інколи мені здається, що всі вони як одна довга і тягуча мелодія, повторювана та циклічна особиста історія. Я сама себе запитую. Яким має бути сучасний світ? Яке наше місце у ньому? Як пристосуватися до цієї турбулентності вразливій та романтичній душі? Як бути сильною, не втрачаючи ніжності? Як по-справжньому любити? Що нам кожного дня каже Бог? Мабуть, на те вони і риторичні, ці пісні-запитання, щоб залишатися без остаточної відповіді.

– Хто твої слухачі й критики?

– Ті, про кого я знаю, і від кого часто чую добру критику та заохочення  – в першу чергу, моя сім’я та друзі. Сподіваюся, що моя творчість може зацікавити і більше коло осіб.

– Як ти сприймаєш критику про себе?

– Залежить від того, чого стосується критика. Я трішки болісно її сприймаю. Звісно, мало кому подобається, і мені у тому числі, коли до творчості прискіпуються – у мене одразу спрацьовує «я  – художник, я так бачу». Але за конструктивну критику завжди вдячна, особливо якщо у критика хороші наміри, і це стосується роботи – власне викладання чи перекладання. Я зацікавлена в тому, щоб робити це якомога краще, тому намагаюся адекватно реагувати та розвивати ті сфери компетенції, які цього потребують.

– Що допомагає у спілкуванні з іншими людьми?

– Намагаюся насамперед слухати і чути, і також відчути, перед тим, як самій говорити, чи потребує, власне, людина моїх слів та діалогу взагалі. Є люди, яким потрібно просто виговоритися, але не хочуть слухати – я це поважаю і розумію. Останнім часом взяла собі за принцип: запитують – відповідаю, не запитують – мовчу.

– Остання моя діяльність стосується проекту «Активні громадяни» від Британської Ради – із ним я пов’язана найбільше. У його рамках разом із моїми подругами із пластового куреня «Степові Відьми» ми організовуємо «Благодійну Ятку» – ярмарок домашньої випічки, до якого долучаються всі охочі. Нам вдається кожного разу зібрати кошти, за які ми купуємо речі першої необхідності для українських захисників. Ця акція не лише для того, щоб зібрати кошти. Звісно, їх ніколи не буває достатньо при такому стані української армії, проте ми нагадуємо людям, що війна не закінчилася, і ще досі гинуть та страждають люди. Окрім того, у рамках «Активних громадян» у жовтні разом із МЦР «МІСТ» ми організовували Національний навчальний візит у Тернопіль для молоді із всієї України – наше місто відвідали учасники із 10 областей. Ми показали наше місто у всій його красі, і я вкотре переконалася, що Тернопіль – дуже красиве, компактне, затишне місце для життя.

– Що тобі дає благодійність?

– Дуже хотілося б вірити, що благодійність мені нічого не дає – адже її суть, в першу чергу у тому, щоб давати, а не брати. Я дуже тішуся, якщо можу комусь допомогти.

– Як звучить гасло твого життя?

– Мені подобається багато біблійних віршів, які можуть бути чудовим кредо. Але щоб узагальнити – не знаю, чи доречно, але наведу слова, які належать Махатмі Ганді – «Будь тією зміною, яку хочеш бачити в світі». Для мене вони не стосуються обов’язково глобальних змін – вони актуальні у повсякденному житті, у любові до ближнього, у ставленні до сім’ї, роботи. Ця цитати перегукується мені із іншою англомовною – «Practice what you preach or don’t preach at all», яке дослівно перекладається «Робіть згідно того, що проповідуєте, або ж не проповідуйте взагалі». В першу чергу потрібно дбати про власний духовний розвиток, про власну поведінку та роботу, а тоді вже вимагати щось від інших.

– Ти любиш подорожувати. Яке місце на землі, тобі найбільше сподобалось? Де б ти хотіла жити?

– Дуже люблю подорожувати. На жаль, не можу похвалитися, що багато де побувала, але мені сподобалося всюди. Мабуть, найбільше подобається те, як я себе почуваю в цих місцях, і як мене змінюють ці подорожі. Не пригадую, кому належить цей вислів, але погоджуюся із ним – «Людина, яка повертається з подорожі, уже не та сама людина, яка вирушила в цю подорож». Я б хотіла спробувати пожити у багатьох місцях – хочеться у теплі краї, в Індію, скажімо, чи в Північну Африку; подобаються англомовні країни, наприклад Великобританія. Проте постійно жити хотілося б вдома, в Україні – зокрема в Києві або Тернополі.

– Найчастіше якусь гастрономію, яку не можна купити у нас. Подобається після таких подорожей сідати за стіл, смакувати цими «делікатесами», ділитися враженнями і показувати фото. Також люблю привозити якісь практичні речі, які потім нагадуватимуть про цю подорож – підсвічники, посуд, книги, це залежить від того, звідки приїздиш.

– Коли знаходиш час на переклад книг?

– Власне, зараз часу на переклад художньої літератури не знаходжу. Нещодавно відмовилася від двох пропозицій із видавництва «Клуб сімейного дозвілля». В офіційному перекладацькому доробку поки що оповідання Рея Бредбері, які вийшли друком у видавництві «Богдан». Це був, фактично, мій перекладацький дебют. Дуже вдячна пану Борису Щавурському за допомогу під час процесу перекладу – редакцію та шліфування моїх робіт. Останнім часом, проте, випробовую себе як усний перекладач – складна робота, проте цікава, і, навіть, екстремальна, я б сказала.

– Чим займаєшся нині і що плануєш?

– Навчаюся в аспірантурі, тому зосередилася на написанні свого дисертаційного дослідження. Хотілося б закінчити його та захистити роботу. Не планую нічого – Богові видніше.