Тернополянка просить вшанувати пам’ять щирої патріотки і громадської діячки ХХ ст.(фото)
Письменниця та громадська діячка Лора Підгірна на власній сторінці у соці.мережі звернулась до громади та очільників влади із прохання встановити меморіальну дошку пам’яті поборниці українського національно-просвітницького руху Юстини Шидловської.
Із допису:
Шановні очільники Тернопільської громади, Тернопільська обласна державна адміністрація, Степан Барна, пане нардеп Роман Заставний пане мер Сергій Надал, шановні представники депутатського корпусу, тернопільські краєзнавці, представники тернопільського політикуму, громадські діячі, свідома тернопільська громадо! Як письменниця і громадська діячка я звертаюся до ВАС із ініціативою і проханням щодо вшанування пам'яті непересічної жінки, щирої патріотки, поборниці українського національно-просвітницького руху Юстини Шидловської і встановлення її меморіальної дошки на стіні будівлі колишньої «Подільської Гостинниці», її дітища й осередку українськості у Тернополі на протязі найбуремніших десятиліть початку ХХ століття. (приміщення розташоване вздовж сучасного бульвару Тараса Шевченка, колишня вулиця Міцкевича і сьогодні там розташовано ресторан «Файне Місто» ).
Звинуватити тернопільську владу чи громаду у неповазі до своїх земляків, правдивих героїв України та українських державців у мене не повернеться язик. Направду... коли з Кам'янця-Подільського дорогою на Тернопіль перетинаєш Збруч - потрапляєш у геть інший вимір розуміння та усвідомлення українськості, національної свідомості, вшанування нашої історії та пам'яті тих, хто її творив...
Звичайно, не все так ідеально і гладенько, але ситуація разюче відмінна від Кам'янця та лівобережного Надзбруччя, де все ще вшановується совок, тоталітарні символи комуністичного режиму, блокується процес декомунізації, а у сесійній залі продовжуються дебати щодо російського генералісімуса Суворова або чекіста Папаніна... Однак сьогодні мова не про це.
Коли рік тому я писала другу частину українського історичного вестерну Пригоди Марка Шведа, у мене виникло закономірне письменницьке бажання якось прив'язати мого героя до тих місць, які я знаю і люблю... Зокрема до Тернополя, через який мій літературний герой, розвідник УНР, Марко Швед, повертається до окупованого більшовиками Кам'янця для виконання своєї таємної місії.
Потрібен був хтось або щось - особа, місце, локація, які б гармонійно вписалися у сюжет епізоду і цікаво взаємодіяли із моїм героєм. Звичайно, письменнику не важко вигадати таку людину, обставини чи локацію. Однак, на щастя, вигадувати нічого не довелося: я натрапила на дивовижну життєву історію тернопільської бізнес-леді, українки, що у той смурний і непевний час мала не тільки вроджену енергійність, підприємливість, хист до ведення готельно-ресторанного бізнесу але й чоловічу силу духу, волю, сміливість діяти так, як вона діяла.
Широко відома у дуже вузьких колах тернопільських краєзнавців та знавців історії пані Юстина Шидловська ( родом із Рогатина), українська жінка, що заробивши свої статки у Канаді, на заробітках, повернулася із чоловіком на Галичину і у Тернополі інвестували ті статки у вельми респектний бізнес, відкривши знану у всій Европі «Подільську Гостинницю». При гостинниці діяла не менш розкішна кав'ярня «Болевард» ( Бульвар) , різномантні крамнички, кінотеатр «Поділля». Пані Юстина сприяла і меценатувала тернопільським театралам, давши згоду перед кіносеансами влаштовувати так звані Тернопільські театральні вечори - одноактові короткі спектаклі.
Ресторація пані Юстини у всі, навіть у найбуремніші часи Першої Світової війни та у роки повоєнної розрухи славилася тим, що завжди мала що запропонувати гостям: вишукана чорна та «біла» кава, юшка з царської риби, канапки з кав'яром... Сама ж гостинниця мала усі вигоди - електрику, ванні кімнати, парове отоплення - не у кожного тернопільського пана були такі зручності...
Окрім бізнесу та сприяння мистецькому середовищу пані Юстина Шидловська мала чітку проукраїнську позицію, була щирою патріоткою і вочевидь, підтримувала зв'язки зі спецслужбами УНР. Пізніше співпрацювала із ОУН. Як їй вдавалося своєю діяльністю не викликати відповідної реакції польської влади - залишається таємницею... Однак достеменно відомо, що пані Юстина разом із чоловіком підтримувала політичних в'язнів-українців, платила завдатки і допомагала їм після звільнення із тюрми, переховувала і давала їм прихисток у своїй гостинниці.
Очолювала Союз Українок, дбала про тернопільське жіноцтво, ставши організаторкою першого дитячого садочка у місті.
Зрештою, знаючи більшовицьку дійсність ще за часів першої совєцької окупації і розуміючи, що ситуація тільки загострюється, пані Юстина вирішила покинути Україну і через Краків виїхала до Австрії, де провадила вже інше, досить злиденне еміграційне життя. Там, у місті Інсбрук 9 жовтня 1947 року вона знайшла свій останній спочинок.
У рідному ж Тернополі про пані Юстину Шидловську мало кому відомо. На інтернет-ресурсах є кілька цікавих і змістовних матеріалів тернопільських краєзнавців, однак, на стіні колишньої «Подільської Гостинниці» ( раніше - совєцького готелю «Україна», а нині - офісного центру й ресторану «Файне місто») жодного пам'ятного знаку, жодної згадки про цю відважну і мужню жінку, палку поборницю українського національно-просвітницького руху, щиру патріотку і громадську діячку.
Що ж до її літературного втілення - читайте про Юстину Шидловську у другій частині «Пригод Марка Шведа», «Печатка Святої Маргарити», із 182-ї по 192-гу сторінки.
Фото з допису
