Адаптивний одяг для поранених військових із апаратами зовнішньої фіксації вже третій рік шиє тернопільська волонтерка Олеся Школьна.  Вона є учасницею спільноти “Лікарняна банда”, яка у різний спосіб підтримує воїнів у лікарнях. 

Я побачила волонтерську ініціативу “Швейна рота”. Вони шиють одяг для поранених військових. Це одяг, який має різні застібки, розрізи, липучки, зав’язки. І це дуже полегшує перебування військових в лікарнях, догляд за ними, – каже волонтерка.

В дитинстві Олеся перенесла операцію на нозі. Їй наклали гіпс. З ноги були виведені трубки, тому одягнутися було фізично неможливо. Тоді мати переробила для неї звичайну білизну в адаптивну. Власне цей досвід і спонукав її почати шити такий одяг для поранених воїнів. 

Першим адаптивним одягом були жіночі адаптивні трусики. Я не знаю, чи хтось до мене їх шив, я не бачила, можливо, я найперша? хто почав їх шити. Можливо, одна з перших… Я просто пошила одну штуку, відправила дівчатам в “Швейну роту”. Питаю: “Я це пошила, чи це треба?”. Вони кажуть: “Так, це чудово, поранені захисниці також є, хоча їх набагато менше? ніж чоловіків, але вони є і їм також таке потрібно”, – говорить вона.

Раніше пошиття звичайного одягу було для жінки хобі, проте власний досвід та потреба військових в адаптивних речах спонукали до волонтерства. Небайдужі люди допомагають Олесі матеріалами. Вони  дають одяг для перешиття, тканину, синтепон, фурнітуру та донатять. А з місцевого швейного цеху передають залишки від виробництва.

Це чоловічі адаптивні труси. Ми шиємо їх з бавовняної тканини. Ми можемо їх шити з нуля, наприклад, а можемо брати якийсь готовий одяг і перешивати його. Зверху ми пришиваємо зав’язки, тому що липучка, якщо її сильно потягнути може розстібнутися і одяг може зповзти. Далі футболки, – їх як правило ми не шиємо з нуля, ми перешиваємо готові. Вже можемо сказати, що в мене є такі спонсори, які передають мені одяг з-за кордону, і тут дівчата купують, тому що перешивати одяг це значно швидше, ніж шити від самого початку. На футболках і на кофтах ми ще добавляємо шнурок, щоб поранений, коли одягається, сам міг за цей шнурочок підтягнути і позастібати липучки, – розповідає Олеся.

Апарати зовнішньої фіксації для поранених бувають різні, відтак адаптивний одяг пристосовують до конкретних потреб. Застібки роблять на липучках, гачках, кнопках та зав’язках, з однієї сторони або обох. Волонтерка також почала шити ортопедичні подушки-кісточки та кіберчобітки, аби зігріти взимку кінцівки від холодних металевих апаратів зовнішньої фіксації.

За 2024 рік я пошила понад 1000 виробів, але це не тільки адаптивний одяг. Як я казала, я також шию інші речі хлопцям на фронт: балаклави, рукавиці, звичайні труси, постільну білизну на пункти, там де є потреба, – каже волонтерка з Тернополя.

Коли адаптивний одяг передають військовим, волонтерка не забуває й про приємні подарунки. Із залишків тканини Олеся шиє торбинки-зайчики. Також інші майстрині та діти зі шкіл й садочків передають свої вироби.

Я придумала шити ось такі торбинки в вигляді зайчиків і ми ходимо в школи, садочки, дітки наповнюють їх солодощами. Хтось вкладає ще маленькі такі записочки, і цих зайчиків ми передаємо також пораненим військовим разом з адаптивним одягом, – розповідає Олеся.

Крім пошиття різного одягу для військових, Олеся також передає свої хенд-мейд вироби  на благодійні ярмарки для ЗСУ.

Детальніше – у сюжеті:

Фото, відео: Володимир Надозірний