Тернополяни показали свій посуд з історією
На одноденній виставці тернопільського фарфорового заводу можна було відчути себе в дитинстві. Так, якби прийшов до сусідів, і розглядаєш увесь той фарфоровий зоопарк із песиків, котиків, мавпочок, дракончиків та іже… А потім напросився на чашечку чаю з канонічного бокатого червоного в білі кружальця сервізу. Чи, запрагнувши романтики, на каву з сервізу «Тет-а-тет». Або згадавши дитсадок, і засмакував гербатою з кухлика, на якому зображений гуцул, що сидить на полонині.
Таку виставку провели в тернопільському арт-барі «Коза», і що прикметно, експонати для неї принесли самі тернополяни.
Перша порцелянова мануфактура на території України виникла в 1784 році у володінні найбільшого магната Правобережжя Юрія Чарторийського на околиці Корецького замку (Рівненська область). За часів Союзу в Україні діяло 15 фарфорових заводів, вони випускали 30% порцеляни від всесоюзного обсягу. Нині жоден із них не працює, останнім виробником порцеляни був Дружківський фарфоровий завод у Донецькій області.
Тернопільський фарфоровий почав діяти 1965 року. Тоді на ньому працювали більше 1000 працівників (можете уявити масштаби в контексті міста, якщо в 1970 кількість населення становила близько 85 тисяч осіб). Продукція ТФЗ розходилась не тільки всім Союзом, її також експортували. Цікаво, що перша виставка, де показали вироби нашого заводу, відбувалась 1972 року в музеї етнографії та художнього промислу ві Львові, тоді ж свою продукцію представив Бориславський фарфоровий. Закрили наше підприємство в 2007 році.
— Тодішнє планове господарство діяло за тим принципом, що всім заводам роздавали вказівки на виготовлення певного продукту. Всі виконували цей план, але по-різному, і саме тому, що у створенні фарфорових виробів поєднувались мистецьке й ужиткове, вони привертають увагу й нині, — розповідає ініціатор виставки, історик Сергій Ткачов. — Навіть буденні речі, як ось тарілки, художники намагались зробити цікавими, оригінальними, привабливими. Не менш важливою продукцію була й мала пластика — різноманітні статуетки, фігурки. Ось цей дракоша, якого я тримаю в руках, — із серії “Тварини Східного гороскопу”. Таку лінійку випускали всі фарфорові заводи країни, але наш дракоша мені подобається найбільше. До речі, вироби тернопільського заводу від інших можна відрізнити за яскраво нашмінкованими губами.
DSC_3052 (Copy)
І ще про червоне. Одним із найбільш відомих сервізів ТЗФ був червоний в білі кружечка. Такий принесла на виставку арт-директорка «Кози» Марічка Юрчак:
— В дитинстві у мене такого не було. Побачила його в якомусь фільмі, і він мені видався дуже домашнім, я подумала, що було б дуже гарно всією сім’єю збиратися за столом і пити чай з цього сервізу. І якось, коли мама йшла з роботи, побачила такий на ринку. Так він потрапив до мене. І думаю, за кожним із нинішніх експонатів стоїть своя історія.
DSC_3032 (Copy)
Марічка має рацію. Приміром, бібліотекарка Віра Чупрова принесла горнятка, які розписала вручну художниця Лариса Ткачук.
— Мені видається сумною доля талановитих митців, котрі працювали в радянські часи, а нині їхні імена забуті, — каже пані Віра. — Тому було цікаво допомогти розшукати матеріали про завод на сторінках різних газет, і хоча знайшлось мало інформації, але все ж вона є. Хотілось би, аби ця виставка мала продовження, бо ще є майстри, котрі можуть розповісти багато цікавого. Про їхню творчість не варто забувати, тим більше, що її результати є в домівці чи не кожного тернополянина.
DSC_3064 (Copy)
Дідусь Таїсії Антонюк - Йосип Ящишин працював художником-керамістом на заводі.
- Свого часу оздоблював керамікою, випаленою на фарфоровому, багато садочків, лікарень, кафе та інших приміщень у місті. Також він створював вази, настінні тарелі, панно, декоративну плитку. Змалку пам’ятаю кожну об’ємну плиточку, яка вкривала стіни нашої кухні. Її дідусь виготовив власноруч, кожна мала свій дизайн. Дитиною я сприймала це як звичайнісінький декор, і думала, що такі ж на кожній кухні. Тепер розумію, яка унікальна бабусина кухня. Цей фрагмент чудово вливається в сучасний інтер'єр, як і старий порцеляновий посуд, чай з якого смакує найкраще.
DSC_3089 (Copy)
Декоративну тарель «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» принесла Інна Якубишин. Її батько — Григорій Якубишин був головним теплотехніком заводу, працював там від початку створення підприємства.
— Спершу батько був випалювальником. Він багато працював, постійно вчився - їздив на різні заводи, зокрема Санкт-Петербургу, де була давня традиція виготовлення порцеляни. Він розповідав, що колеги з різних заводів обмінювались досвідом, новинками, підтримували дружні зв’язки. Робота теплотехніка була виснажлива. Батька могли навіть серед ночі викликати на роботу, якщо порушувався температурний режим у печі.
Дмитро Павлусик розробляв моделі та форми фарфорових виробів. Розповідає, що головне у виробництві високоякісного продукту було строге дотримання технології. Не менш важливим був і матеріал, звісно. Пригадує, що фарфорова маса найкращої якості була в роки, коли завод починав діяти, потім ближче до часу закриття, вона погіршилась. Для того, аби приховати жовтизну матеріалу, художники докладали неабияких зусиль, приміром, розробляли малюнки, які вкривали чи не всю поверхню. Про це, зокрема, розповіла науковиця, викладачка ТНПУ ім. В. Гнатюка Світлана Вольська, котра досліджувала діяльність фарфорового заводу.
— Тернопільський фарфоровий завод створили майже з нічого – ні ресурсів, ні можливостей його організувати практично не було. Тому з часом, коли газ сильно подорожчав — а печі для випалу були на газі — його закрили. Але головне, на чому варто акцентувати увагу, розповідаючи про завод – це його майстри. Чи не всі художники мали дуже добру професійну освіту. Їхні твори досі вражають високою технікою. Декор та формотворення художників заводу переважно базувались на зверненні до традиційних народних зразків гончарства, вишивки, художньої обробки дерева, декоративного розпису тощо. Цікаво, що у сувенірно-подарунковій продукції розробники часто розробляли теми козацької доби. Приміром, подарунковий набір “Козацька зброя” містив булаву та дві чарки у формі люльки. На центральному зображенні руків’ї булави — малюнки козаків, герба Тернополя або краєвидів. Прикметним був і набір із дванадцяти декоративних настінних тарілок «Гетьмани України».
Усі ці роботи тепер розкидані в різних місцях. Зокрема, деякі можна побачити в експозиції краєзнавчого музею. Але Сергій Ткачов наголошує: музей виробів Тернопільського фарфорового заводу міг би стати неабиякою туристичною принадою міста.
— Із продукцією фарфорового випустили два каталоги. І жодного в тернопільських бібліотеках і архівах нема. На заводі колись був музей із зразками продукції, де тепер його експонати – не відомо. У Тернополі мав би бути такий музей, адже всі міста, де виготовляли порцеляну, пишаються цим.
DSC_3119 (Copy)
Анна Золотнюк
фото авторки
