Теплі слова залишають у соцмережі друзі Миколи Смолея, який потонув на Тернопільському ставі рік тому. Його згадують як справжнього друга, хорошого фотографа та справжнього підбадьорювача.

– Ти завжди метафорично говорив і сприймав усе довкола, – пише Юлія Прокопишин. – Ти завжди бачив глибину там, де, здавалося, її бути не може. «Усе в твоїх руках», – так проникливо, глибоко, хоч і весело та підбадьорюючи, промовив ти, маючи на увазі кулю для боулінгу, яка з моїх рук повинна була вправно поцілити у кеглі. «Усе в твоїх руках», – досі пульсує мені у вухах та серці. Усе в моїх руках. Щось було і я не втримала, не вберегла, впустила. Розбила на тисячі дрібних шматків, які вже не склеїш. Щось є. І я зі всіх сил та з великою обережністю, мов крихкий кришталь, силкуюся зберегти, захистити. А щось ще буде. Цінне та особливе, яке точно вже не впущу і не надламаю. Бо усе в моїх руках. Так, як ти повчав. І це я повинна була у тебе вчитися, а не навпаки. Бо твої слова, твої думки, твоя мудрість були пророчими, надміру дорослими і справжніми. Такими, які я лише зараз осягаю розумом. Усе в моїх руках, і я їх не опущу... Усе в руках Всевишнього. Ти в його руках. Хай тобі буде добре там.

Миколу разом з дівчиною останній раз бачили на Тернопільському ставі. Тоді вони катались у човні.

– Із цієї жахливої і страшної події не було ще зовсім і дня, щоб не заплакали батьки, щоб тебе не згадали друзі, – пише Уляна Дідух. – Ось стоїмо ми над твоєю могилою,сльози так і котяться з очей, як і раніше. Ти рідний і милий. Лиш тиша навкруги, одні лише птахи піснею розбивають порожнечу і лиш дивишся ти на нас з фотографії і твій ясний погляд, начебто живий, здається, що почуємо твій голос, той спокійний, добрий і рідний. Але лише ми приходимо сюди в гості до тебе, ось тільки не зустрічаєш тут нас ти. Лиш фото, хрест і живі квіти, які щодня приносять тобі батьки. Повірити ми не можемо і не хочемо. Хоч пройшов вже цілий рік, а ти лежиш тут назавжди! Вічна тобі пам’ять, наш Колюсику та Христинка!

Фото з відкритих джерел