Травник зі Скалата поділився секретами доброго здоров'я
Невтомний природолюб Михайло Феськів зі Скалата Підволочиського району свого часу приручив білку і дикого кабана, зібрав понад 10 тисяч цілющих рецептів і видав їх окремою книжкою, а деякі з них виклав навіть у віршах.
Михайлові Дмитровичу уже вісімдесят вісім літ, проте у його домашній трав’яній аптеці, як завше, є великий запас висушеного цілющого коріння, трав та плодів лікарських рослин, пише газета «Сільський господар плюс». Його він поповнює щороку. Відтак має понад сорок видів рослин, які роздає усім охочим. Грошей за лікарські трави ніколи не бере. Каже, це Божа аптека, і заробляти на ній негоже.
– Щоправда, і людей, готових лікуватися травами, не надто багато, – розповідає наш цікавий співрозмовник. – Адже таке лікування з почерговими перервами іноді займає чимало часу. Не всі готові довго чекати і йдуть за ліками до аптеки, хоча насправді вони у нас під ногами.
Їхню чудодійну силу Михайло Дмитрович відчував на собі не раз. Спершу у дитинстві, коли матір лікувала його різнотрав’ям від застуди, гастриту і, навіть, лейкемії. Тоді, щоправда, будучи малим, маминих рецептів він не записував, але трави збирати допомагав завжди. Тож, очевидно, його подальший інтерес до рослин зародився ще у дитинстві. А сприяла цьому мальовнича місцевість, у якій він народився. Це – відоме своєю розкішною красою село Скоморохи Бучацького району. З тамтешньою природою він поріднився навіки. Особливо із прадавнім лісом, який розкинувся за селом. Там хлопчина проводив багато часу і знав його кожну стежину. Тоді ще малому Михайлові вдалося приручити білочку і навіть дикого кабана, яких довго доглядав у домашньому господарстві.
Доля підготувала йому багато випробувань здоров’ям. Окрім того, що Михайло часто хворів, кілька разів він балансував на межі життя і смерті з інших причин. Тож тепер Михайло Дмитрович називає себе нестандартною людиною.
– У п’ять років, – розповідає пан Михайло, – у мене влучила блискавка. Після того непритомний лежав на мокрій землі, доки мене не знайшов батько. Що зі мною відбулося, я не розумів, лише казав, що хтось мене вдарив по голові. Пізніше по вигляду дерева стало зрозуміло, що це була блискавка. А врятувало мене те, що я відлежався на сирій землі.
Наступного року, вже у шість років, провалився разом із санчатами під кригу. Ледве вибрався з річки і дійшов додому. Після цього мама довго лікувала мене травами і ставила банки.
– А у сім років, – продовжує Михайло Дмитрович, – після падіння із триметрової висоти на плитку у мене була контузія. Згодом вона повторилася у 35 років на полігоні. Після останнього випадку я пролежав двадцять один день.
– А загалом, – жартує чоловік, – завдяки усім цим випробуванням я і тримаюся. Бо у моєму селі чоловіків з тридцять першого року вже нема.
До речі, як на свої літа, Михайло Дмитрович ще непогано почувається, хоч і турбує його інколи біль. Важливу роль у доброму самопочутті відіграє і здоровий спосіб життя, якого чоловік дотримується постійно, і матінка природа, дари якої уміє використовувати.
Всерйоз лікарськими травами Михайло Феськів зайнявся з вісімнадцяти років. А сприяв йому у цьому своїми консультаціями травник із Києва Олександр Попов, до якого він їздив. Відтоді скалатський знахар перечитав масу літератури, а свої записники поповнював усе новими рецептами. Лікарські рослини збирав у райських куточках рідної місцевості: у сосновому лісі, на луках і квітучих галявинах. Деякі лікарські рослини, такі, як шавлія, нагідки, м’ята перцева та інші і досі вирощує біля дому. Усе різнотрав’я комбінує у залежно від хвороби. Але натуральні чаї із суниці, малини, липи, вишні є незамінними на його столі. Також Михайло Дмитрович вживає каші, м’ясо лише нежирне, а макарони вкрай рідко.
Сьогодні невтомний природолюб і її енциклопедичний знавець живе разом із сином Віктором, проте дуже часто згадує і сумує за рідними Скоморохами. Про своє село Михайло Феськів видав книгу «Скоморохи», яку часто перелистує, мов власне життя. Там пройшли роки його вчителювання, а у сусідньому селі Соколові збудував школу і був у ній директором. Там він збирав місцевий фольклор, писав вірші, пісні і сам їх виконував, акомпануючи на баяні та гітарі. Там він проводив екскурсії мальовничими місцями і дарував людям незабутні емоції. Таким життєлюбним, енергійним та закоханим у природу запам’ятався він і односельцям, які шлють йому вітання з рідного села. Любов ТИМЧУК