У місті давно не було такого туману. Він розповсюджувався неспішно, поволі здобуваючи нові  й нові території. Потім, здавалось, зупинив свою експансію. Проте вже за кілька хвилин усе було вкрите білою паволокою.

Парк, такий звичний, став якимось нереальним. Можливо, справа у піврозмитих абрисах дерев. У відчутті, ніби в кущах причаїлось щось, що невидиме оку, нечутне для вуха, невідчутне для пальців.

Усе вкрите тишею. Лише коли-не-коли чути, як падають листки.  Такий ранок запам'ятовується.

Анна Золотнюк

Фото авторки