У Почаєві згадують преподобного Іова
Хресний хід до дня пам’яті преподобного Іова відбувся у Свято-Упенській Почаївській лаврі.
Торжества, з нагоди дня обретіння мощей преподобного Іова, ігумена Почаївського тривають у Свято-Успенській Почаївській лаврі, повідомляє офіційний сайт обителі.
Після вечірнього богослужіння, із Печерного храму вийшов хресний хід з мощами святого Іова. Очолили молитовну ходу високопреосвященніший Сергій, митрополит Тернопільський і Кременецький, високопреосвященніший Питирим, митрополит Миколаївський і Очаківський, високопреосвященніший Володимир, митрополит Почаївський, намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври.
Учасників ходи було біля п’яти тисяч. Обійшовши Лавру вулицями міста, хрестоходці закінчили шествіє у Преображенському соборі, де відразу розпочався молебень преподобному Іову.
Співали братський хор, верхній лаврський, хор семінаристів Почаївської Духовної Семінарії.
Сьогодні також відбулася мала вечірня з акафістом у Преображенському соборі та о 17-й годині розпочалося святкове всенічне бдіння у тому ж храмі.
Преподобний Іов Почаївський, в хрещенні Іоан, син православних батьків з Покуття, прозваних Залізо, народився в 1551 році на Галичині. Десятирічним хлопцем він вступив до Угорницького монастиря. Тут майбутній чудотворець настільки перейнявся чернечим життям, що здобув повагу братії монастиря і в 12-ти річному віці був пострижений у ченці з іменем Іов. Преподобному Іову на долю випало бути свідком багатьох величних історичних подій та бути сучасником таких історичних постатей: як цар Іван Грозний, Борис Годунов, гетьман Богдан Хмельницький, князь Костянтин Острозький.
Коли Іов досяг церковного повноліття, тобто мав 30 років, його висвятили у священицький сан. Учень преподобного — Досифей — у життєписі святого Іова говорить, «що скоро Іов прийняв постриг у схиму» і знову отримав ім’я Іоан, що мав при хрещенні. Він особливо любив це ім'я і завжди ним підписувався, але до лику святих він був зарахований з ім'ям Іова.
Десь біля 1582 року преподобний Іов стає ігуменом Дубнівської обителі. У цьому монастирі він пережив унію, маючи захист Острозького князя Костянтина. На протязі двадцяти років знаходиться в Дубно, а потім покидає Дубнівський монастир і переходить на Почаївську гору та поселяється в печері недалеко від Успенської церкви. Братія дуже полюбила дивного схимника і вибрала його своїм ігуменом. Тоді преподобний ще більше посилив свої подвиги, ревно виконуючи посаду настоятеля і простого монаха.
В обителі преподобний отець запровадив єдиний для всіх чернечий устав. Монастир він оточив огорожею і збудував Свято-Троїцький собор, а потім ще шість менших церков. Він започаткував Почаївську друкарню і багато трудів написав на захист православ’я. Збереглася одна з його книг під назвою «Книга Іова Заліза, ігумена Почаївського, власною його рукою написана». У 1889 році вона була видана під назвою «Бджола Почаївська».
Відстоювання істини Православ’я було головною турботою преподобного отця, але й разом з тим і джерелом життєвих випробувань. Багато прикрощів завдав преподобному спадкоємець меценатки монастиря Анни Гойської — Фірлей. Він заволодів монастирськими землями і навіть чудотворною іконою, яку в 1559 р. привіз на Волинь грецький митрополит Неофіт. Спочатку ікона була в маєтку Гойської та через рік після оголошення унії в Брест-Литовську, благочестива Анна передала чудотворний образ ченцям-пустельникам, які подвизались на Почаївській горі, і з того часу ікона стала іменуватися Почаївською іконою Божої Матері. З часу перенесення на Почаївську гору чудотворної ікони Божої Матері там заснували монастир. Незважаючи на безперервні піклування про монастирський благоустрій, на важкі подвижницькі труди і на сповнене скорботами життя, преподобний прожив рівно сто років. 28 жовтня 1651 року, предрікши за тиждень час своєї кончини, преподобний Іов відслужив літургію і «подавши братії останнє цілування», безболісно та мирно відійшов до Господа.
Почив він в усамітненні, тому що, під кінець свого життя, саме в 1649 р., почуваючи слабкість сил своїх, передав ігуменські справи Самуїлу (Добрянському), продовжуючи однак і після цього іменуватися ігуменом Почаївським. Ченці з щирими сльозами погребли виснажене подвигами тіло свого великого наставника й отця, але воно недовго перебувало в землі. Господь прославив угодника Свого даром чудес і нетлінням мощів. Сім років і дев’ять місяців пролежало тіло преподобного Іова після його погребіння. За переданням в цей час люди іноді бачили незвичайне сяйво над його могилою.
А одного разу преподобний явився у сонному видінні тодішньому київському митрополиту Діонісію Балабану з такими словами: «Звіщаю твоєму Преосвященству, що Бог бажає відкрити кості мої». Митрополит був людиною не схильною до марновірства та досить освіченою, і хоча він і впізнав старця, але не поспішав одразу вірити і слідувати снам. Видіння повторилось ще раз і ще, і втретє преподобний вже пригрозив владиці бідою, і тоді той зрозумів, що сни ці були «за Божим велінням».
Того ж дня митрополит вирушив до Почаївської обителі і, розвідавши про життя почилого ігумена, наказав негайно відкрити гріб, у якому лежали мощі його. Мощі було знайдено «без жодного тління, ніби в той час поховані, і сповнені невимовного благоухання». З належними почестями перенесли їх до нещодавно зведеної церкви Святої Трійці й там поставили для всенародного поклоніння. Цей день став великим святом не тільки для Почаївського монастиря, а і для всіх православних Західної України.
На свято знайдення мощей преподобного Іова — 10 вересня ) до Лаври щороку звідусіль сходиться велика кількість людей молитовно вшанувати пам'ять великого подвижника, за віру і волю рідного народу. Тепер мощі угодника Божого спочивають у храмі, присвяченому його імені, поруч із тією печерою, де він ніс свої молитовні подвиги.
Нетлінність мощів угодників Божих — це риса, що вказує на святість життя, хоча навіть не усі ставляться до цього однаково. Тим не менше, нетлінні мощі існують і цей факт – беззаперечний.
Петро Овчарик
Фото – відкриті джерела
