До редакції «Терену» звернувся наш постійний читач із села Оришківці Гусятинського району, відомий в краї підприємець та краєзнавець, директор готельно-туристичного комплексу «Орися» Ярослав Угляр.  

- Вітаю колектив редакції із Новим роком та Різдвом Христовим!

Усіляких вам гараздів та удачі у 2021-році!

Надсилаю вам стару світлину, можливо, це вас зацікавить.

На ній – моя мама, якій тоді було 22 роки, а зараз, дякувати Богу -  97 зі своїми учнями початкової школи села Поплави, тоді ще Струсівського району.

…Села цього вже немає, воно знаходилося недалеко від Заздрості. Був би вдячний, коли б ви розмістили це фото, можливо, хтось відгукнеться із маминих учнів. Це для мами було би дуже приємно та й для її колишніх вихованців, думаю, теж, - написав пан Ярослав.

Він також додав, що дівоче прізвище його мами – Софія Михайлівна Якимець. Народилася вона у селі Багатківці Теребовлянського району. У селі її кликали і знають як Салька Якимець.

На той час, після війни, не вистачало вчителів, а мама вже мала закінчену Тернопільську гімназію, тож її призначили завідуючою Поплавської початкової школи тодішнього Струсівського району. Хуторів Поплавів , згадує мама, було двоє: Поплави Беневські і Поплави Заздростянські. Тих хуторів , вже немає ні на карті, ні на самій території… Так ось, між тими хуторами й була початкова школа.

Вона належала до семирічки, що діяла у Заздрості. Директором школи був дуже добрий чоловік на прізвище Паньків, а його дружина Юлія працювала вчителем початкових класів. 

Якщо мамі були потрібні парти, книжки чи щось інше, то вона зверталася до директора школи у Заздрості.

У війну, в рідних Багатківцях родинна хата згоріла, то мама жила на хуторі Синожита за 4 км від Поплавської школи, у хаті рідного брата Мирона, який не повернувся з війни. До школи, на роботу мама добиралася коли конем, коли пішки з племінником Васильком Якимцем, який у війну втратив маму і тата й на той час вже був круглим сиротою. На цій фотографії він сидить з розкритою книжкою. 

Учні школи були переважно 1936- 1940 років народження. Мама розповідала мені, що у той час, хоч і не було підручників, зошитів, але діти мали великий потяг до навчання.

Пізніше мама поступила на навчання в Чортківське педагогічне училище, після його закінчення вийшла заміж за хлопця, який прийшов з війни в село Оришківці. Тож після заміжжя її прізвище вже змінилося на Угляр. В Оришківській восьмирічній школі пропрацювала вчителем молодших класів майже 40 років. 

Хоча згаданого села, де працювала у школі моя мама, вже давно немає, сподіваюсь, десь ще живуть мамині учні. То, можливо, відгукнуться…Ото було б цікаво їх зібрати, нехай би поспілкувалися із своєю колишньої вчителькою, згадали ті далекі післявоєнні роки.., - завершує свого листа Ярослав Угляр.

Сподіваємось, що після цієї публікації хтось із учнів Софії Михайлівни Якимець (Угляр) чи їхніх дітей-внуків таки дасть про себе чути, про що ми обов’язково повідомимо.

Передусім, пана Ярослава та його маму – пані Софію, і, зрозуміло, про продовження цієї історії розповімо нашим читачам.

Фото із домашнього архіву родини Углярів