У колекції тернополянки Діани Олійник понад 400 календариків. Жінка збирала їх ще у школі. Багато років колекція не поповн- ювалася, а просто лежала в коробці в комірчині. Тож якось під Новий рік Діана вирішила розпрощатися з назбираним.

– Вирішила скористатися порадою психологів, які радять позбуватися старих речей, яких не торкався кілька років. Відтак колекцію календариків, яка багато часу пролежала без діла в комірчині, вирішила винести з хати, – каже жінка. – Діти не зацікавилися паперовими календариками, син грається лише тими, що переливаються і змінюють картинку. Просто викинути шкода, на роботі порадили зателефонувати в музей, може, їм згодиться. 

Колекція тернополянки зараз займає два альбоми для фотографій, на деяких сторінках календариків не по два, а з десяток. Поділені календарики тематично – міста, артисти кіно, цирку, олімпійські чемпіони, природа, її охорона, рідкісні рослини і пам’ятки старовини та архітектури, мультфільми, кораблі, автомобілі, страхування.

– Колись календарі випускали серіями, – розповідає Діана. – Легко було збирати серії артистів – відомо, що їх мало бути 12. А зібрати серії, наприклад, з кадрами з мультфільмів, було великою удачею.

Багато календариків жінка купувала сама, частину вдалося долучити до колекції, обмінюючись.

– Пам’ятаю, що в нас у класі практично кожен щось колекціонував – календарики, марки, обгортки від цукерок, етикетки від продуктів у магазині, етикетки від вин, жуйок, листівки, значки, – продовжує Діана. – Сама вона колекціонувала практично все з переліченого. Але, переживши три переїзди в інші квартири, з тих колекцій залишилися хіба що календарики. Та й то вже багато років колекцію не поповнювала.

– Паперові календарики коштували 2-3 копійки, з золотистим тисненням – 6. Паперові практично ніколи не продавали поштучно, інколи заради омріяного екземпляра доводилося витрачати 20-50 копійок, – розповідає співрозмовниця. – У “Союздруці” такі популярні речі любили продавати наборами – заради одного календарика треба було купити конверт з маркою, одну чи дві листівки, могли там бути і марки чи кілька календариків. Набори формували так, щоб багато календариків повторювалося. Тому збирати копійки на своє захоплення тоді було складно.

– Так вдалося виміняти два рідкісних календарики-кадри з мультику “Як Маша посварилася з подушкою” – вже не пригадую які, але обміняла якісь календарики, яких у мене не було по два і тематика яких мене не цікавила.

Деякі календарики пошкоджені, ніби їх зім’яли, а потім розрівняли, але діти збирали усі картки, адже вони потрібні були для серії.

Окрему частину колекції складають пластикові календарики, які змінюють картинку.

– Ми називали їх переливними календариками, бо вони змінюють кольори і картинку. На багатьох з них кадри з мультфільмів. Частина – кадри з фільмів, – деталізує жінка. – Два календарики батько привіз з курорту, як сувенір про Лермонтовські місця. А загалом переважно купувала сама. Кожен вартував колись 40 копійок. За ці гроші можна було купити два буханці хліба.

Цими пластиковими календариками любить гратися менший син тернополянки, тож у музей вони поки не потраплять.

Коментар

Ірина Ленчук, головний зберігач фондів обласного Краєзнавчого музею:

– Якщо колекція непотрібна, її можна принести в музей. Ми ведемо картотеку, описуємо колекцію і записуємо інформацію про людину, яка дарує свою колекцію – коли народилася, звідки родом, ким працює, чим захоплюється. Ніколи не викидайте листівки, календарики, інші цікаві речі, бо таких речей вже не буде ніколи. Якщо маєте можливість, приносьте краще це все в музей. Нам одна людина передала свою колекцію зібраних листівок, то ми нещодавно зробили велику виставку, було дуже цікаво. Це історія.

Джерело: te.20minut.ua