24 липня минає рік, як біля міста Первомайськ на Луганщині загинув сержант, інструктор відділення зв’язку 140-го окремого центру ССО, житель села Залісці Збаразького району Андрій Чабан. 

Він служив у розвідці. Йому було лише 26 років, коли російський снайпер обірвав його життя. Андрій загинув достойно, не зрадив присязі. По телефону просив батьків не вірити в пропагандистські байки, що в рядах ДНР та ЛНР воюють наші так звані брати. Казав, що воює Росія проти незалежної України.
25 липня, у суботу, в 12.00 годині, на могилі бійця у Залісцях буде освячено пам’ятник. Охочих поїхати і вшанувати пам’ять Андрія Чабана чекатимуть автобуси біля майдану Івана Франка. Виїзд зі Збаража об 11.00 год.

Андрій — єдина для батька дитина, мати ж виховувала ще одного сина від першого шлюбу. У школі в рідному селі хлопець був одним із кращих учнів. Після її закінчення вступив у Тернополі у тодішній Галицький інститут імені В’ячеслава Чорновола. Однак, здобувши диплом, не міг працевлаштуватися за обраним фахом, вирішив іти на військову службу за контрактом. Потрапив до елітного спецпідрозділу, що дислокується в Хмельницькому. Став інструктором відділення зв’язку, військова справа припала йому до душі, тому вдруге знову підписав відповідний документ на проходження служби.

Після окупації Криму з квітня Андрій Чабан перебував на Херсонщині. Тоді стривожена мати запитала його, чи не міг би не продовжувати військової служби. Син відповів: «Це моя Україна, я мушу її боронити від ворога!».

На початку червня сержант-інструктор отримав нове скерування — цього разу до зони проведення АТО. Перед тим, як вирушити на фронт, доля подарувала йому ще один (хіба було знати, що останній!) день зустрічі з батьками, рідним селом. А потім у телефонних дзвінках він проситиме матір і тата не хвилюватися, мовляв, все буде гаразд, нагадував, якщо не почують вони його голосу в слухавці, отже, виконує поставлені завдання.

Подробицями про власне бойове життя обіцяв поділитися лише тоді, коли повернеться додому. Розповісти, звісно, він мав би багато що. Адже був на передовій, його полк визволяв від окупантів і запроданців Слов’янськ.
Андрій з нетерпінням чекав вересня. Мав побратися зі своєю коханою Тетяною. Її синочка від першого шлюбу дуже любив. Дитяча душа це добре відчувала, тож недаремно трирічний Ігорчик почав називати його татом.
Однак до знаменної події — шлюбу — Андрій Чабан не дожив. Він навічно упав на полі бою спекотного липня.

Джерело: narodne-slovo.te.ua