Рік тому, 2 лютого, у Збаражі тисячі людей провели в останню путь патріота, воїна, вірного сина України, оператора-навідника 24-ї окремої механізованої бригади Тараса Михальського.

34-річного солдата-добровольця перепоховали у рідному місті через більш, ніж три місяці після загибелі на «дорозі смерті» поблизу с.Сміле на Луганщині – бахмутській трасі.
19 жовтня 2014 року він разом з побратимами проривався на допомогу бійцям 32-го блокпосту і в його БМП-2 влучила протитанкова ракета, пише Світлана Боднар. Скалічені, вижили тільки ті бійці, які були «на броні». Вибуховою хвилею чоловіків розкидало врізнобіч. Збаражанин Тарас Михальський і ще двоє воїнів, які були всередині машини, загинули. Останки їхніх тіл «сєпари» довший час не віддавали, прикопали на місці бою. Лише 28 жовтня Тараса та його побратимів змогли по-християнськи похоронити на цвинтарі у Старобільську на Луганщині, як і багатьох інших невідомих солдатів. На могилі нашого земляка стояв хрест і табличка з написом «тимчасово неопізнаний солдат №325». У рідних взяли взірці ДНК і генетична експертиза підтвердила те, у що рідні бійця довго не хотіли і не могли повірити – Тарас поповнив лави Небесної армії.
Згадаймо! Помолімось за спокій душі воїна Тараса Михальського. Герої не вмирають!