В містечку на Тернопільщині не вщухають пристрасті довкола знищених пам’яток давнини
Йдеться про Ланівці, де на початку літа, за рішенням о. Ігоря Шаринського, в процесі будівництва нового церковного муру була зруйнована помпезна аркоподібна цегляна брама кінця позаминулого століття перед входом до Свято – Покровської церкви.
На її місці миттю виросла звичайна, низенька, без будь якої архітектурної виразності арка, подібні до котрої можна бачити біля сучасних приватних закладів. Багатьма ланівчанами, особливо корінними мешканцями, це сприйнялось доволі болісно. Особливо після розмов про можливу реставрацію згаданої вище архітектурної оздоби. На сесії міської ради, що відбулась незабаром, депутати майже одноголосно винесли рішення рекомендувати настоятелю відбудувати знищену споруду й зберегти другу браму, розташовану зі зворотного боку церкви. Тим більше, що її обриси незабаром стануть елементом символіки новоствореного герба міста. Про це частково вже повідомлялось у «Терені», але у цієї історії є продовження.
Замість того, щоб дослухатись до думки шанувальників минувшини рідного міста, парох, через декілька днів після згаданої ухвали, найняв бульдозер і наказав зруйнувати ще й другу браму. Тому його дії знову стали предметом обговорення на черговій сесії, яке завершилось прийняттям нового відповідного рішення. Місцеві народні обранці й цього разу виявили одностайність. Дії настоятеля підтримував лише депутат Сергій Магдич, мовляв, розвалили – ну й не біда. На це його колега по раді Галина Гаврищук у своєму виступі сказала, що подібна позиція є проявом культурного невігластва й навела приклад країн Європи, до якої ми йдемо. Там, за її словами, цінують найдрібнішу ознаку старовини, буквально кожен історичний камінь, важливий для нащадків, огороджують і оберігають від зруйнування. А депутат Петро Стецюк додав, що цінність пам’ятки повинна іноді визначатись не лише експертними оцінками спеціалістів, а й станом душі тих, котрі пов’язані з нею своїм життям.
- Можливо приїжджа людина не завжди побачить щось особливе в тій чи іншій споруді чи залишку минулого. Але для місцевої людини вони дорогі і знакові. В тому числі й для мене. Мої предки будували цю браму, цей мур, тому завжди треба такі речі враховувати.
Рішення сесії було надіслане в обласне єпархіальне управління , а члени створеної при міськраді комісії з питань збереження історико-культурної спадщини здійснили візит до управління культури ОДА, щоб дізнатись, яка ж відповідальність лежить на громаді й священику в подібних випадках і як запобігти такому в майбутньому. Під час розмови і начальник управління Григорій Шергей, і завідуючий відділом Ярослав Пелехатий, котрий займається питаннями охорони культурної спадщини, з розумінням поставились до стурбованості ланівчан проблемою охорони пам’яток і ,зокрема, останніми прикладами просто неприпустимого поводження зі старожитностями.
- Чинне законодавство не забороняє щось змінювати в архітектурному ансамблі храму чи здійснювати якісь ремонти на його території. Навпаки, зобов’язує підтримувати пам’ятку в належному стані, - сказав прибулим п. Пелехатий. - Але робити це слід з дотриманням передбачених законом вимог. Спочатку спеціалісти повинні зробити обстеження пам’ятки, а сторона, котра ініціює будівельні, чи ремонтні роботи , в даному разі священик - підготувати документацію чи хоч би якісь ескізні пропозиції, погодити їх і на підставі цього виконувати роботи. Здійснювати їх самовільно не можна, якими б благими намірами хто не керувався. Похвально, коли священик щось хоче зробити для поліпшення зовнішнього вигляду церкви та її території, але він передусім повинен бути прикладом законослухняного громадянина, а не демонструвати самоуправство й неповагу до законодавства . Адже кому як не йому першому добре відомі такі слова « вся влада від Бога».
У результаті настоятеля релігійної громади УПЦ КП 0. Ігоря Шаринського було повідомлено, що церква св. Покрови в Ланівцях, відповідно до рішення Тернопільського облвиконкому від 31 березня 1991 року № 30, числиться як пам’ятка архітектури місцевого значення ( охоронний номер 1607 М).
Також в листі, надісланому нещодавно з обласного управління культури за підписом його заступника М. Гудими в Ланівці у відповідь на колективне звернення жителів міста, говориться, що «Згідно зі ст.. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», реставрація і ремонт пам’яток архітектури місцевого значення здійснюється за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково – проектної документації. Невиконання вимог законодавства про охорону культурної спадщини тягне за собою застосування адміністративної відповідальності, згідно закону».
Той факт, що серед членів церковної десятки православного Свято – Покровського храму в Ланівцях, не знайшлось людей здатних стати на захист пам’ятки, викликає смуток . Так само гірко чути думки окремих ланівчан, котрі щиро вважають, що настоятель храму «дуже гарно все оновив, то чого до нього чіплятися». Останнє свідчить і про правовий нігілізм людей, і про відсутність естетичного виховання в даній сфері. Також стала очевидною і відсутність уваги до неї всіх гілок місцевої влади упродовж років і десятиліть. Інакше не було б таких кричущих прикладів навіть на тій же Лановеччині, коли руйнуються і згладжуються з землею старі священицькі надгробки на прилеглій території храмів, ламаються старі мури і ріжуться навіть цінні й доволі ще здорові дерева поблизу церковних споруд і ще, що саме неприпустиме – обшиваються пластиковою вагонкою стародавні й цінні пам’ятки архітектури, після чого бруси починають швидко псуватись. Як приклад – храм початку 18 століття в с. Іванківці, у справі збереження якого після такого згубного «оновлення» навіть приїздив із Тернополя вже згаданий п. Пелехатий.
А в останньому випадку, це тим більш прикро, що сьогоднішній голова Лановецької ОДА Юліан Сірант, до речі за фахом і попереднім місцем роботи головний архітектор району, ще рік тому був поінформований про загрозу, яка нависла над церковними брамами. Але зруйнуванню їх не запобіг, хоч міг використовувати не тільки владні важелі, а й добре відомі йому статті законодавства.
Однак, сам прояв хай і дещо запізнілого сплеску уваги місцевої громадськості до втрачених старожитностей, до стану збереження пам’яток історії та культури в цілому, є надзвичайно важливим і вселяє надію , що подібні випадки в майбутньому траплятимуться все рідше. Бо прикро бачити, як те, що не знищив час – сьогодні легковажно руйнує людська рука. Чим привабимо туристів і що залишимо нащадкам?
Басюк Григорій
Фотознімки Петра Стецюка і Григорія Басюка.
