Двадцять п'ять років тому в чистому разом з дружиною Надією та синами Ігорем й Олегом Володимир Коваль взяв в обробіток 50 га землі

Нині ця земля об'єднує всю родину. Спорудили житлово- адміністративний будинок, виробничу базу, склади . придбали відповідну техніку для вирощування та збирання зернових й технічних культур. Земельний масив, орендований у 2,5 тисячі жителів сіл Васильківці, Увислі, Гадинківці, Чабарівці, Личківцях Гусятиснкього району сягає майже 5 тисяч гектарів чорнозему.

- Сільське господарство настільки увійшло в життя родини, що навіть дружина Олега Володимировича вирішила зайнятися бджільництвом. Але про це за порядком, - пише Вікторія Сумченко.

За тривалий життєвий шлях пана Володимира добре «покрутило»: працював вантажником, навчався в Борщівському агротехнічному технікумі, потім три роки служив в армії, отримав аграрну освіту у Львівському сільськогосподарському університеті, після чого був інженером і ще рік працював головою колгоспу. Далі — 11 років обіймав посаду інженера, але вже в управлінні сільського господарства. Паралельно з такими кар'єрними віхами, чоловік взяв землю, яка на той час давалася під довічне користування. Після розпаювання зембанк почали нарощувати завдяки пайовикам. Спочатку було непросто, але поступово кількість землі росла. Згодом взяли землю й в іншому селі. Сини Володимира Михайловича також отримали аграрну освіту. Оскільки юридично господарств у Ковалів два, управління ними розділили між Ігорем і Олегом.

Головне, говорить Володимир Коваль, це відчуття свободи, яке прийшло до нього із заснуванням своєї справи.

- Для людини основне — свобода. Робиш, що хочеш, і нікого не треба питати, не треба коритися. Якщо треба кудись поїхати, то я кажу, звісно, але ж не відпрошуюся, а то є велика різниця, - каже фермер

Важко уявити, що в далекому 1992-му році тут не було ані полів, ані доріг. Тоді Ковалі захотіли викопати ставок і зробити поруч офіс, який нині, здається, завжди тут і був. Сама контора оточена селами. Говорять: «Вирішили бути між людей, на місці, щоб бачити, що робиться на господарстві».

Свого часу в Ковалів взагалі не було техніки, а землю вже мали, і її треба було чимось обробляти. Тоді Володимир Михайлович взяв в училищі механізації трактор і зорав ним свої поля.

Нині в пік сезону в двох господарствах працює до 200 чоловік. Серед них і 4 агрономи. Господарі й самі знаються в справі, але як то кажуть, контроль має бути в усьому. Тому легше, коли за кожен напрямок є відповідальна людина. Вирощують традиційні культури: озиму та яру пшеницю, ячмінь, ріпак, соняшник, кукурудзу, сою. Є також 220 га гороху й 50 га цукрового буряку. Але раніше основною культурою була картопля. Наразі площі під нею вдвічі зменшили, бо реалізація стала невигідною.

До речі, про картоплю. Протягом восьми років у СФНВГ «Коваль» вирощували бульбу, з якої роблять чіпси відомої торгової марки. Але якщо раніше під неї відводили 120 га площ, то останнім часом об'єми зменшились до 30 га, бо впала ціна.

Щодо інших культур, то пшениця і ячмінь у СФНВГ «Коваль» родять добре. У середньому дають

7-8 т/га. Але якщо тільки нема дощу — показники одразу падають.

- Минулого року кукурудза дала 1-1,4 т/га, соя теж 1,5 т/га. Ми вносили гербіциди, міндобрива, усе робили, що годиться. Але нема дощу — нема урожаю. Називається «слизьке господарство». Можна послизнутися в будь-який час»

Володимир Михайлович переконаний, що працюючи в аграрному бізнесі, потрібно звикнути до того, що тут інколи втрачаються мільйони.

Технічний парк у господарства солідний. 70% — іноземного виробництва. П'ять років тому всі трактори (John Deere та Case) оснастили GPS-навігаторами. З комбайнів мають шість Claas, один Challenger. Є й МТЗ 1221, МТЗ 82 та український Т-150. Культиватори, переважно, німецькі.

Обов'язки у господарстві «Коваль» розділили між усіма. Батько залишається основним авторитетним керівником, мама Надія Григорівна допомагає з бухгалтерією, сини Ігор та Олег займаються технікою та тваринництвом. Окрім цього, Ігор Коваль відповідає ще й за «вивідування» іноземних секретів агробізнесу. Наразі аграрій побував уже в понад 25-ти країнах світу й не збирається зупинятися. Колектив у господарства дружній і по-тернопільськи щирий.

Про плюси родинного бізнесу брати говорять в один голос: «Головне, що є на кого покластися».

На території господарства важко не помітити великі ангари для зберігання зерна, які можуть вмістити до 20 тис. т. На подвір'ї постійно працює техніка, і навіть під час нашого інтерв'ю з вікна видно, як відвантажують ріпак. Є у Ковалів і два зерноочисні комплекси та дві сушки — польська й американська, які працюють на газу. Але цього року закупили обладнання для виготовлення брикетів з соломи, на яких і будуть сушити зерно.

Оглянувши територію офісу компанії, їдемо дивитися на поля. Дорогою Олег Коваль розповідає, що цього року погодні умови були сприятливими, і урожай приємно дивує.

- Ячмінь дає 6-8 т/га, такого врожаю ми практично ніколи не збирали. Цього року погода посприяла, та й ми вносили багато добрив та захисту. Усе спрацювало, бо було багато опадів і невисока температура. Раніше, звісно, бувало, що ми збирали 9,8 т/га пшениці, але то були окремі поля та окремі ділянки. Цього року озима пшениця показала більше 8 т/га. Ми сподівались на такий урожай, але не зовсім очікували. Хоча в сільському господарстві часом можна досягти дуже великих результатів, а часом можна втратити все.

Готуючись зайти до свинокомплексу, Олег Володимирович нас попереджає: «Тільки ж ви не думайте, на фермі ковбасою не пахне!» Але ми горобці стріляні, тож сміливо проходимо через «санпропускник» і потрапляємо на територію. Саме тут родина Ковалів утримує своє м'ясне багатство — 5 тис. голів свиней.

Своєю чоловічою армією Надія Коваль пишається. Уже у 2-3 роки вони допомагали дідові пасти вівці в колгоспі, ходили збирати кульбаби. І хоча в сільському господарстві робота не з легких, пані Надія задоволена, що виховала таких синів.

От що нас точно здивувало, так це любов дружини Олега Коваля, Віри, до бджільництва. Коли побачили кілька вуликів у невеликому садку при конторі, то очікували всього, але не такого. Виявляється, одного дня жінці просто захотілося меду. Банальне бажання швидко переросло в улюблену справу.

Володимир Михайлович розповідає, що хоча в роботі інколи й виникають технологічні суперечки, але завжди намагаються шукати компроміс. Якщо ж це зробити не вдається, батько бере досвідом.

Наостанок Володимир Коваль ділиться з нами сокровенними бажаннями: хоче, щоб українці не їздили на «заробітки» закордон, а навпаки — звідти люди їхали до нас на роботу.

- Хочу, щоб ми збудували Україну, щоб вона була державою. Щоб в тій Україні жили нормальні люди, пишалися своєю країною, а не їздили на заробітки по всьому світу. Колись один німець мені говорив: «Щоб на такій землі бідно жити, треба мати талант». Фактично так і є. Нема ніде більше такої землі, але люди працюють, мають урожай. А в нас не виходить ніяк, - каже аграрій. Він переконаний, що той, хто любить свою роботу — завжди у виграші, - резюмує автор

Фото – сайт «Куркуль»