Великоходачківське відлуння срібного весілля Франца Йосипа (фоторепортаж)
До Великого Ходачкова Козівського району від Тернополя рукою подати. На його костел я заглядала вже давно, але ноги не доходили та автобуси недоїжджали. Нарешті якось після обіду викроїла час – та подалась туди. Лишень півгодини-сорок хвилин і я вже на місці. (Порада – виходьте на першій зупинці – від неї до костелу найближче).
Я приїхала у Великий Ходачків, коли ось-ось мало сутеніти, бо не врахувала наскільки раптово закінчується світловий день восени. До костелу я буквально добігала, аби встигнути на промені, що теплили його стіни. Але на тому поспіх закінчився, бо поспішати поруч із такою величною спорудою просто не випадає.
Я не перестаю дивуватись величним храмам у селах, здається, то величезний кит, викинутий на берег, – їхні розміри вражають. біля них мимоволі почуваєш себе істоткою, що шукає порятунку й захисту. Архітектурна сугестія така, що й поруйновані, сакральні споруди, випромінюють вічність. Можливо, навіть інтенсивніше, ніж свіжозведені. Намоленість, як-не-як.
До цього додайте винятково вдалий для навіювання час – рожеве небо, спокій вечора, тиша – лише птахи лопотять, сполохані ходою внизу.
Всередині просторо. Тобто зелено, бо тутешній простір давно заполонений зелениною і вона пнеться вгору, перешкоджає пересуванню та обсервації. Все ж погляд вихоплює стрільчасті вікна із основою вітражів (ясна річ, від них уже ні сліду) та бокові аркади, що надають своєю рекурсивністю містичного звучання просторові. Як підняти голову догори, то по центру відкривається синява неба, а по боках видно оголену кладку.
Я виходжу назовні та огинаю костел – особливо подобаються вежі-каплиці у задній частині – вони непогано збереглись і мають щось невідцьогосвітнє. Для того, аби сфотографувати головний фасад, відходжу якнайдалі – у кадр потрапляють звивисті гілки каштану, як на мене, дуже вдало. Через них великий вхідний порталом має якийсь містичний вигляд, у центрі – христограма IHS – Jesus Humanorum Salvator (Ісус, Спаситель людей).
Уже вдома, гортаючи інтернети, я дізнаюсь, що наріжний камінь храму заклали 24 квітня 1879 року в день срібного весілля Франца Йосипа. До речі, в 1880 році в селі проживали 1 527 римо-католиків, 140 греко-католиків, 21 єврей – ось вам і відповідь про розміри костелу. Освячено костел титулом Діви Марії в 1890 році, через десять років храм розширили, а в 1936 році перебудували. В радянські часи тут розташовувалась школа-майстерня трактористів, потім зерновий склад, а відтак склад мінеральних добрив.
Анна Золотнюк
