5 вересня минув рік, як пішов у вічність Василь Корчемний – великий патріот  та природолюб, вчений-дендролог, садівник, поет, художник, письменник, краєзнавець, бджоляр. Винятково світла людина та невтомний працелюб, відомий багатьом землякам як творець музею просто неба – дендрологічного парку в Хоросткові.

Усе його життя було зразком служіння людям, любові до рідного краю, пошуку шляхів життя у гармонії з природою….

Василь Григорович Корчемний народився 14 листопада 1931 року на Поділлі, у селі Киселях Старокостянтинівського району. Освіту здобував  у важні повоєнні роки у Кам’янець-Подільському училищі садівництва, Житомирському сільськогосподарському технікумі, на садівничому факультеті Уманського сільськогосподарського інституту. У 1954 році прийшов працювати до  міста Хоросткова – науковим співробітником Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Академії аграрних наук. Тут зародилася мрія та велика справа його життя – створення унікального парку, пам’ятки садово-паркового мистецтва. У 1972-му його зусиллями дендропарк було закладено на площі 18 гектарів. У 1983 році Рада Міністрів України надала йому заповідний статус — державний дендрологічний парк. Тут зібрано сотні видів рослин з різних країн й континентів. Щоб збагатити дендропарк винятково цікавою і екзотичною флорою, Василь Корчемний збирав посадковий матеріал, саджанці та насіння майже з п’ятдесяти ботанічних садів багатьох країн. Хоростківський дендропарк у роки активної діяльності Василя Корчемного був найкращою візитівкою Тернопільщини. Обласна влада, демонструючи свої господарські успіхи, щороку спрямовувала сюди численні делегації гостей з цілої країни та з-за закордону, пише svoboda.

А ще Василь Корчемний створив Хоростківський музей природи, експонати якого розміщені в окремому будинку. Держава відзначила Василя Григоровича численними нагородами – заслужений працівник сільського господарства України, член-кореспондент Академії екологічних наук, відмінник охорони природи України, почесний член Українського товариства охорони природи, член Всеукраїнського товариства краєзнавців, член Спілки журналістів України…

Але, безумовно, головним своїм творінням Василь Корчемний вважав парк у Хоросткові. Тішився, що цей рукотворний пам’ятник залишиться після нього, переживе віки. Зітхав із жалем, коли бачив, що в останні роки його життя бракувало робочих рук і коштів для підтримання заповідника у належному стані…

Нині Хоростківський дендропарк, на жаль, переживає не кращі свої часи. Далися взнаки брак догляду, зміна клімату – багато дерев пошкоджено, всихає. Парк потребує негайних дій його власників, обласної влади – аби не допустити повної втрати цього унікального заповідного об’єкта, не змарнувати багаторічну працю великого природолюба.

Я пам’ятник зелений спорудив

З дерев, кущів, розмаяного квіття,

Стоятиме віки, шумітимуть завжди

Зелені крони й віття.

Тож недарма прожив я на Землі, 

Бо віддавав сповна їй сили,

Своє тепло, наснагу всю,

Любов незгасну – до краплини.

І вас я прошу, друзі милі,

Творіть лише добро у світі,

Бо знайте: перед Богом і людьми

Завжди й у всьому ми в отвіті.

В останній нашій з ним розмові Василь Корчемний зауважив, що нарешті суспільна увага повернута до збереження історико-культурної спадщини  рідного Поділля: замків, храмів, палаців, різних історичних будівель… Натомість, все ще мало робиться для збереження природної спадщини краю. Адже ми відповідальні за збереження безцінного скарбу! На Поділлі, наголошував Корчемний, – десятки історичних парків з цінними колекціями дерев-довгожителів, дерев-екзотів. На жаль, з року в рік занепадають парки у Скалі, Більче-Золотому на Борщівщині. Потребують активного догляду парки у Раях на Бережанщині, у Коропці, Заліщиках, Микулинцях… За умови ретельного збереження ці пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть стати окрасою Поділля, джерелом життєвої радості та наснаги для його мешканців, сприяти розвиткові у нашому краї туризму та рекреації…

Ой, Поділлячко, моє зіллячко.

Тобою милуюсь, тобою любуюсь.

Як же тебе не любити,

Як же тебе не пестити!

 Рідне моє, вічне моє!

Мій чарівний гаю, мій зелен-розмаю,

За тебе, мій краю, я серцем вмліваю.

Життєвим кредо Василя Корчемного, його заповітом усім нам було – жити в злагоді й любові, знаходячи себе в улюбленій праці на благо рідного краю.

Любіть свій край, як диво Бога,

Як матір, дорогу дитину.

Любіть його у добрий час,

Любіть і у лиху годину.

Любіть свій край і будьте вірні,

Бо в нім знайдете щастя-рай.

Бо він любові тої гідний,

Прекрасний, наче зелен-май.

Любіть і слово це рідненьке,

Якому нас навчила ненька,

Воно таке звучне, прекрасне,

Любіть його – в нім наше щастя.

Вклонімося нині великому патріоту та природолюбу Василеві Корчемному. Пригадаймо його добре і мудре слово. Згадаймо його у своїй молитві. Вшануймо його світлу пам’ять.  Гадаю, найкращою шаною його багаторічному служінню людям буде продовження нами справи його життя.

Олександр СТЕПАНЕНКО