Тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк поділився спогадами зі свого дитинства. Чоловік зростав у багатодітній сім’ї та невеликому будинку.

Про нелегкі дитячі спогади він написав на своїй сторінці у фейсбуці.

- Ми жили, як таргани на купі. Хата була невеличка, до 50 м кв. Така традиційна хата для Галичини тих часів в селі. Були «сіни», праворуч – «велика хата», де тримали мерця або робили якісь імпрези (весілля). Дні народження в нас, як правило, не святкували. Не знаю, чому. Казали, що Ісус Христос народився і про це треба пам’ятати, а люди - смертні, - пише Михайло Гросуляк. - Традиції були дуже жорсткі, а я був ще й середущим. Моїх двох старших сестер трохи жаліли, бо дівчата. На мене ж «впали» усі чоловічі обов’язки. Тато працював скотарем на фермі. Це дуже важка праця. До неї він і мене «запрягав». Тоді в колгоспах були тисячі корів. І я, малий, мав відкидати «гімняки» з-під них усіх. Як я їх проклинав, одному Богу відомо.

За словами Михайла Гросуляка, він почав працювати з шести років.

- Так мене тато виховував. Я ледве ту лопату підіймав, але «пахав». Виріс – пішов ще в найми до багатших на селі. Чого тільки за своє життя не пас? Були і вівці, і свині… Я не знав кращого дитинства, але дуже його любив. Пам’ятаю як взимку подвір’я закурило снігом і не було можливості всім разом вийти з дому. То ми одягали чоботи по черзі. І це було в якійсь мірі цікаво мені, малому. І навіть зараз згадую той час з усмішкою. Напевно, тому, що все ж був малим, а світ здавався таким безкраїм, що хотілося його відкривати щодня, навіть босоніж, без чобіт, - поділився спогадами тернопільський ресторатор.

Він вважає, коли людина в молодому віці, в неї дуже багато турбот: робота, діти, дім, господарство, батьки.

- Тоді ми самі себе заспокоюємо і думаємо: «Ми все встигнемо, у нас все попереду», - каже Михайло Гросуляк. - Але коли тобі вже за 60, тоді ти іншим кутом зору дивишся на все своє життя.

Фото зі сторінки Михайла Гросуляка у фейсбуці