Полеглого командира Віталія Поворозника поховали у Тернополі 28 квітня. Попрощатися з воїном прийшли десятки людей – рідні, близькі, знайомі. 

Віталій Поворозник народився у Тернополі. Рідні пригадують, що з самого дитинства він проявляв рішучість, був активним.

Він любив футбол. У дитинстві, як кликали його грати, він одразу ж йшов. Одного разу взяв мої ковзани, сказав, що йде на хокей: “Віталік, але ти ж грати не вмієш”, але він грав. Він був активістом. Де змагання, завжди долучався… Він мав дуже багато друзів, дружив з усіма. На панахиду з ним прийшли попрощатись стільки людей, що я просто не знаю всіх його друзів, – говорить сестра полеглого воїна Наталія Поворозник.

Провести Героя в останню путь прийшли десятки людей

До військової служби Віталій працював на підприємстві у Тернополі. Та у 2024 році, отримавши повістку,  не вагаючись, пішов до військкомату.

До мене подзвонила мама: “Наталю, Віталікові прийшла повістка”. І розумієте, я сказала мамі: “Будь готова, що він завтра її візьме і піде у військкомат”. Але він пішов ще в той самий вечір. Поки працювала пошта, забрав повістку і на другий день був у військкоматі, – пригадує сестра. 

Так Віталій став командиром відділення, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем аеромобільного батальйону військової частини А 2120. Боронив державу на Донеччині. Під час відпусток приїжджав до рідних.

Кожного разу, як він їхав, я казала: “Віталік, ми тебе проведемо”. Але він відповідав: “Мене не треба проводжати, я повернусь”... У нього ніколи не було слів, що він більше не приїде, що це останній раз. Він завжди казав: “Я ненадовго, я приїду”. Навіть у нашій переписці запевняв, що приїде, – каже Наталя Поворозник.

Віталій Поворозник загинув  22 квітня 2026 року, йому було 39 років

Та на жаль, Віталій Поворозник загинув  22 квітня під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 39 років.

Він загинув у свій день ангела. Коли я його привітала, я йому написала: “Можливо, в тебе, в житті будуть важкі моменти, нехай ангел візьме тебе на руки і просто на своїх руках несе”. У ті хвилини він, напевно, таки вже не був живий. Вже був ангелом… Якби в нього був вибір врятувати себе чи друга, то я впевнена, що він врятував би друга. Навіть нам побратими казали, що якби він був живий, він старався би вийти сам і витягнути друзів. Але хлопці, які були були там, зовні, вони сказали, що вже зрозуміли, що його нема, бо не було зворотної реакції, – розповідає Наталія Поворозник.

У полеглого Героя залишились дружина з сином, батьки, сестра, племінники. Поховали воїна на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. На прощання із воїном його рідні запалили на кладовищі жовто-блакитні фаєри. 

Він мені залишив спогад. Мій син практично копія свого хресного, він такий самий бойовий, такий самий впевнений, такий самий…, – каже сестра полеглого Героя.

Вічна і світла пам’ять воїну!

Фото, відео Руслана Жирова