Нема, мабуть, українця – в Україні і закордоном, який би не знав, хто такий Кобзар. А чи знаєте ви, що є «Кобзар» – книжка для діток? Я б і не зацікавилась такою, оскільки поезій Шевченка вдома чимало, проте, коли побачила ілюстрації до «Дитячого кобзаря», зрозуміла – що це «must have» не лише для мого малюка, а і мене самої! А тут іще одна пречудова новина, виявляється авторка ілюстрацій Марина Михайлошина  влаштовує виставку своїх теплих, автентичних і енергетично-наповнених картин, повідомляє Про.те.

Колись наш талановитий земляк, народний художник України Богдан Ткачик під час відкриття молодіжної виставки картин в Тернополі давав настанови нам, юним художникам: «Для того, щоб творити прекрасне, треба покидати вузькі рамки квартири, міста, країни і подорожувати та знайомитись зі світом й іншими митцями». А я додам – для того, щоб відчути усю красу світу, інтернету і картинок з нього, навіть прекрасних репродукцій, недостатньо. Отож, в кого буде можливість – вперед, розвивайтесь і насолоджуйтесь.

– Марино, розкажіть, які картини будуть представлені на виставці?

– Ілюстрації до книжок, що я колись ілюструвала (не всі ілюстрації, але до всіх книжок (усміхається) –”Країна Ніландія”, “Баламутинки”, “Українські народні казки” та “Дитячий кобзар”), а також мої живописні полотна на сюжети українських народних казок.

– Чи можна буде придбати якісь буклети, листівки з вашими картинами там?

– Можна буде поспілкуватись зі мною й придбати оригінали творів і не тільки тих, що будуть на виставці.

– Колись навіть мій персональний сайт мав назву “Казкова Україна”, бо все, що я малювала, це було так чи інакше українське, казкове або міфологічне. Протягом певного часу це мене цікавило дуже сильно, світогляд та вірування пращурів… Тепер мій сайт перейменовано на maryna-art.com, бо в своїй творчості я тепер звернулась до іншої тематики (на виставці експонуються мої старі роботи), тепер в моєму живописі переважають роздуми на суто жіночі теми. Про кохання, про любов, про довіру до Бога… різні почуття, що наповнюють моє серце, мої молитви, сльози і усмішки. Я не кажу, що казки більше не люблю, просто думаю тепер про інше, тому і малюю тепер про інше.

– За освітою ви…

– Художник-живописець. Якщо бути точною, за однією і художник книги, за іншою.

– У сім’ї, крім вас є художники? Люди творчих професій?

– Ні, всі інші абсолютно адекватні люди (сміється).

– Ви смілива людина – у творчості, в особистому житті?

– Якщо вже якось характеризувати себе, точніше буде сказати, що я дивакувата. Принаймні, так кажуть. А смілива чи ні… По-різному. Залежить в чому, залежить коли. Кинути хорошу роботу з хорошою зарплатою заради того, щоб наново почати вчитись малювати (бо за роки немалювання все забулось) без гарантій, що з цього щось взагалі колись вийде, це було зовсім легко, навіть тіні вагання не виникло. Хоч потім були і сльози, коли я люто себе ненавиділа, що в мене нічого не малюється так, як мені хочеться. Експериментувати в творчості теж люблю, але ж яка це сміливість? Сміливість – це робити щось, що тобі не притаманне, щось, що суперечить твоєму внутрішньому почуттю комфорту. От поїхати в зону АТО або самій мотнутись в Африку або Індію (є ж такі дівчата), мені ду-у-уже страшно… Так що, мабуть, не дуже я і смілива.

– Який основний меседж ваших картин?

– Та ні, немає ніякого глибинного повідомлення, щоб його вкладати в голову глядача через очі. Зі мною все дуже просто – моя картина змінюється разом зі мною, а я – разом з картиною. Про який же меседж тут можна говорити? Я просто занурююсь в картину поки малюю, в кольори і лінії і там якийсь час живу, нікого нічому не навчаючи.

Якщо малюю казку – то живу казкою, живу там життям своїх персонажів, або спостерігаю за ними ззовні. Якщо малюю свої роздуми, то теж ніколи не знаю, до чого вони приведуть… Набагато цікавіше навпаки – дізнаватись від глядачів, що ВОНИ там бачать. Один малючок назвав мою жар-птицю “дракон в полуниці”, з того часу я забула справжню назву цієї картини, так її і називаю.

– Всі, крім мене. Я художник, а не спікер. Коли треба щось сказати, та ще про своє мистецтво, та ще перед публікою – ніяковію. Я взагалі не публічна особа, більше люблю мовчати і спостерігати.

– Навіщо, на вашу думку, дорослим, розглядати дитячі ілюстрації, картини на дитячу тематику, зрештою, читати дитячу літературу?

– Не знаю. Треба буде розпитати тих дорослих, що прийдуть на відкриття. Я не малюю для дорослих, і, навіть, як би це блюзнірсько не прозвучало, я не малюю для дітей. Малюю винятково для себе, через свою особисту внутрішню потребу малювати. Мені, знаєте, без цього дуже важко жити.

Додам на завершення. Тим, хто дивиться на чарівні картини художниці, теж стає легше на серці, і жити стає легше… Картини однозначно лікують і дають справжнє тепло. Навіть без каміна.

Повітруля