«Я хочу, щоб борщівська вишивка була відома у всьому світі…» (фото)
На презентації Всеукраїнського вишивального проекту «Відродження борщівської сорочки», яка відбулася 2 червня у Тернополі, журналістам ТЕРЕНу вдалося поспілкуватися з упорядником схем проекту та однією із організаторок Вікторією Кривоніс.
- Скажіть, як довго Ви вишиваєте та хто навчив Вас цій справі?
- Вишиваю я вже 17 років, зараз є майстром художньої вишивки. Початок для цього поклала моя подруга, яка покликала мене на курси вишивки. Так я потрапила до чудової майстрині - Марії Іванівни - і вона заклала основу: показала мені всю красу. Після цього в мене зародилося велике бажання й надалі продовжувати вчитися. Далі я робила це самотужки і з досвідом, часом, освоїла приблизно трішки більше 200 видів технік та швів.
- Чи навчаєте Ви інших вишивати?
- Так, я навчаю дорослих та дітей віком, приблизно, з 14 років. Крім того, деколи мене запрошують в школи. Також минулого року ми їздили у дитячий будинок, сподіваюся, поїдемо і цього.
- А дітки із задоволенням навчаються вишивати?
- Так, трошки старші цікавляться та із задоволенням вчаться вишивати. Звичайно, можна навчити і маленьких діток, але вони піддаються такому навчанню складніше і повільніше. А особисто мені простіше працювати зі старшими та дорослими. Але це тільки моє бачення.
- Ви стали однією з організаторів проекту «Відродження української сорочки». Як виникла ідея такого проекту ?
- Цю ідею висловила Майя Юркевич, ми з нею є співзасновницями «Школи борщівської народної сорочки». Саме Майя надихнула нас на те, щоб показати красу борщівської вишивки всій Україні, й можливо, світу. І, звичайно, коли Майя загорілася цією ідеєю – показати борщівську вишивку – я її підтримала.
- Чому саме борщівська вишівка?
- Я взагалі вважаю, що борщівська вишивка має бути внесена до спадку ЮНЕСКО, тому що вона є неповторною. Ніде більше у світі ви не знайдете такого дива: навіть звичайні шви та стібки цією вовною роблять її неймовірною. Навіть можна не впізнати спочатку, що це за такі шви, можливо, ти їх і знаєте, але в інтерпретації борщівської вишивки це стає чудом.
- Багатьом відомо, що орнаменти на сорочках мають своє значення. Чи розділяєте ви таку думку?
- Ні, для мене орнаменти не мають ніякого особливого сенсу. Я обираю візерунки самотужки. Навіть можу змінювати колір ниток, робити малюнки яскравішими. Тобто, орієнтуюся на власний смак, роблю, як мені подобається (посміхається).
- Чому у вас є така любов та прихильність до борщівської вишивки?
- Розумієте, борщівська сорочка – це наше коріння. І я хочу, щоб це віття продовжувало жити. І нехай там листочки будуть яскравіші, зеленіші, нехай вони будуть інакшими, але це буде продовженням.
- Яким ви бачите відродження борщівської сорочки?
- Є такий момент, що вишивають репліки – це прекрасна ідея. Знаєте, вдягнути стару сорочку, коли вона від бабусі – це щастя, вона гріє душу, це той спадок. А от коли сорочка чужа, то вже мені не дуже подобається. Тому я б порадила людям, які хочуть мати власну старовинну сорочку, вишивати репліки. Але в той самий час я за те, щоб впроваджувати її в сучасний одяг. Тобто, брати окремі елементи і вишивати їх. Ми маємо залишити після себе в музеях свій спадок, а не застигнути у тому минулому спадкові. Він нехай залишається там, а ми маємо бути тут. І повинні продовжити таку традицію.
- Чи є у Вас мрія, пов'язана із борщівською сорочкою, чи ідея, яку хотіли б відтворити?
- Найбільше мені сподобалося вишивати шовком. Ось сорочка моєї дочки (вказує на маленьку дівчинку), Даринки, вишита саме шовком. Й хоча «борщівки» вишивалися вовною, але найбагатші люди могли дозволити собі шовк. Знаєте, отой не кручений, грубий шовк. І коли, мені натрапив саме шовк, то мені це дуже сподобалося (сміється…). Але, власне, це дуже дорого. Тому, я мрію вишити собі шовком борщівську сорочку. Хоча вже й почала вишивати ще одну – вовною, але нічого, буду мати дві (сміється..).
Усе інтерв’ю Вікторія Кривоніс посміхалася та із запалом в очах розповідала про вишивку та, зокрема, про борщівську сорочку. Саме таке велике бажання впровадити вишивку у сучасність, показати її всім українцям та навіть світу, вселяє надію на те, що такі давні українські традиції не будуть забуті, а будуть збережені для майбутнього.
Фото надані Вікторією Кривоніс
