«Я просто не можу залишатися осторонь»: волонтерка Христина Феціца вже майже 8 років допомагає бійцям на сході (фото)
- Я зараз на фронті, в Тернополі буду через декілька днів, - говорить в слухавку військова волонтерка Христина Феціца і просить зателефонувати ввечері, тоді зможе поспілкуватись.
Днями вона побувала на Донеччині та Луганщині, відвідала позиції на Маріупольському напрямку. Відвезла бійцям техніку, будматеріали та продукти, які передали небайдужі.
З нагоди Міжнародного дня волонтера, який відзначають 5 грудня, спілкуємось з Христиною Феціцою про добрі справи для бійців і те, що її мотивує та допомагає не здаватися, коли важко.
Ось уже майже 8 років Христина збирає та возить допомогу бійцям на схід. Спершу долучилася до роботи Логістичного центру допомоги бійцям АТО, який активно працював у Тернополі з 2014 до 2016 року. Потім, коли забезпечення бійців покращилося, волонтери центру припинили діяльність, а Христина залишилася.
- Однак я більш ніж впевнена, що, якби виникла надзвичайна ситуація, і почалася дуже активна фаза військових дій, наші волонтери, які були до 2016 року, знову б зібралися, - каже співрозмовниця.
Раз на місяць їде на схід
Христина і до війни займалася волонтерством, просто не особливо це афішувала - допомагала вихованцям дитбудинків, долучалася до благодійних акцій на Миколая.
- А коли почалася війна, то зрозуміла, що не можу залишатися осторонь, що я повинна робити все для того, щоб хоч трохи допомогти нашим бійцям. На той час ніхто нічого не мав - ні одягу, ні зброї, ні бронежилетів, - пригадує волонтерка. - Коли ми організували Логістичний центр, робота була дуже активна. До нас приходило стільки людей, які приносили, хто що міг: продукти, засоби гігієни, медикаменти. Дехто просив дати список ліків чи давав кошти на їх придбання. Ми збирали кошти на прилад нічного бачення, автомобіль, спорядження, купували каски, військову форму, берці. З часом забезпечення військових стало кращим, я побачила, що вже нема такої необхідності, щоб купувати, наприклад, форму. Однак продовжую їздити на схід, стараюся допомагати тим бійцям, які прицільно нищать ворога - спецпідрозділам, снайперам, розвідці, піхоті. Їхні позиції часто руйнують і їм потрібні матеріали для будування та відновлення бліндажів - мішки, скоби, цвяхи, утеплювачі.
Раніше Христина Феціца працювала юристкою, зараз вона - головна спеціалістка у відділі Міністерства у справах ветеранів в Тернопільській області. Допомогу на Схід возить раз на місяць, коли назбирується багато речей та продуктів для бійців. Якщо потрібно щось нагально, передає посилки новою поштою.
- Їду, коли, приміром, маю, тепловізор, приціл, квадрокоптер. Коли хтось дає ще продукти, то беру і їх, - каже волонтерка. - Ось цього разу фермер з Тернопільщини передав яблука, я завантажила ними практично цілу машину. Жінки від церкви Зарваницької Матері Божої напекли медівників, печива. І коли віддаю бійцям техніку, додаю ще й смаколики. Часто гостинці для бійців передає Львівська волонтерська кухня, яка з 2014 року робить сухі борщі, супи, енергетичні суміші. Це дуже зручні продуктові набори для бійців, адже їх можна приготувати дуже швидко в будь-яких умовах. Загалом прицільно продукти я не збираю, хіба що добровольцям.
Не раз потрапляла під обстріли
Христина ніколи не рахувала, скільки разів їздила на схід, скільки тепловізорів, квадрокоптерів, машин з продуктами туди відправила.
- У мене такого немає. Я цього не рахую, бо я не хочу на тому піару. Усе, що роблю, роблю щиро і для того, щоб трохи покращити можливості хлопців захищати Україну, - говорить вона. - Мене мотивують активні бійці, які мають ідею, продовжують воювати та захищати Україну. Коли спілкуєшся з ними, бачиш, що це розумні, спортивні хлопці, які могли б реалізуватися дома і знайти там для себе багато роботи. Але вони обрали інший шлях - воюють, стають командирами рот, батальйонів. Я пишаюся цими хлопцями, і вони дають мені силу. Війна не закінчилася, вона триває, і бійцям потрібно допомагати.
Під час поїздок на схід волонтерка неодноразово потрапляла у небезпечні ситуації, та, на щастя, біда завжди оминала.
- Запам'ятався один випадок, був 2017-ий рік, ми їхали «дорогою смерті» навпроти Донецького аеропорту, і почалися обстріли. Дякувати Богові, залишилися живі, - розповідає жінка. - Тоді ми не потрапили на ту позицію, на яку їхали, бо нас туди не пустили. А за кілька днів стало відомо, що загинув наш товариш, до якого намагались проїхати. Дуже багато таких моментів, коли сьогодні спілкуєшся з бійцем, особливо в ті гарячі дні, а через кілька днів чи тижнів дізнаєшся, що він загинув. Важко втрачати кожного.
Як рідні ставляться до волонтерської діяльності?
- Вони завжди за мене переживають. І на початках я ніколи не казала мамі, яка була за кордоном, куди я їду. Все розповідала вже тоді, коли поверталася додому, - ділиться Христина. - Коли зараз їду і мама про це знає, запитує: “Донечко, ти знову їдеш?” Хоча вона розуміє, що я роблю, і підтримує мене. Вони з сестрою завжди стараються приготувати якісь страви, щоб я їхала до хлопців не з порожніми руками. В дорогу інколи зі мною вирушає чоловік. Коли він поруч, мені спокійно, його підтримка дуже важлива. А також часто на схід зі мною їздить однодумець Олег Мороченець, який також багато допомагає бійцям.
Допомога небайдужих - безцінна
Якщо на початках люди дуже активно допомагали бійцям на Сході, то з роками ця активність зменшилася і дуже часто доводиться все будувати на особистих зв'язках, звертатися за підтримкою до підприємців. Але попри це залишаються люди, які допомагають, чим можуть, розповідає Христина Феціца. Вона старається перелічити тих, хто не залишається байдужим. Каже, навіть якщо когось забула, - їхня доброта завжди у її серці.
Так, працівники станції техобслуговування, які знають про волонтерську діяльність Христини, безкоштовно змінюють літні та зимові шини для її авто, допомагають з ремонтом, ще один чоловік замінює масла та фільтри.
- Є друзі-спортсмени, які постійно надсилають кошти на потреби бійців, є підприємства, які допомагають з перших днів війни до сьогодні, - розповідає про благодійників військова волонтерка. - Один чоловік, пан Михайло, вже не знаю скільки рулонів плівки передав на схід, ще один чоловік з 2014 року зробив надзвичайно велику кількість скоб, які потрібні для спорудження бліндажів. Зараз везу тисячу скоб, мішки, утеплювачі, понад 100 кг цвяхів від підприємця Віталія з Чорткова. Ці матеріали підуть на позиції біля Донецького аеропорту. Також цей підприємець передав кошти на придбання потрібних речей. Є пан Анатолій, який робить нам суперціни на кабель, часто дає його безкоштовно. А кабель бійцям дуже потрібен, бо його часто перебивають, пропалюють під час обстрілів, тому його потрібно відновлювати.
Є жінка, яка щомісяця надсилає по 100 грн, ще одна - по 200, продовжує волонтерка. Є родини, які певний час збирають кошти, а потім передають. Нещодавно одна жінка передала від своєї сім'ї 15 тис. грн - для пенсіонерів це дуже багато.
- Коли спілкуюся з цими людьми, всі дуже переживають, передають хлопцям вітання. Є чоловік, якого я навіть не знаю, але він вже кілька місяців поспіль надсилає по 500 доларів. Я йому безмежно вдячна! - говорить Христина. - Я вдячна за допомогу усім: кожній дитині, яка малює малюнок і пише листа, кожній бабусі, яка плете шкарпетки. Це дуже велике діло, особливо зараз, коли холодно, і ці шкарпетки можуть зігріти хлопців у бліндажах.
Також волонтерка не може не згадати про постійну допомогу литовця Йонаса.
- Це один із наших основних помічників, він надзвичайно багато допомагає українській армії. Буває, просиш в українських підприємців про допомогу, а вони не відгукуються. А тут іноземець, який міг би залишатись осторонь, бо війна в Україні його абсолютно не стосується. А він йде назустріч, і це безцінно! Він з нами постійно, приїжджав сюди, був на фронті, їздив по позиціях і все бачив. А як я можу бути тут і не допомагати? Мені було б дуже соромно.
***
#війнанезакінчилася - із таким хештегом Христина Феціца публікує свої пости у Facebook з подяками благодійникам та проханням про підтримку бійців. Допомогти на потреби тих, хто тримає над нами мирне небо, можна, перерахувавши кошти на картку волонтерки: 5168 7456 0720 0711.
Фото з фейсбук-сторінки Христини Феціци
