Координаційний штаб підтримки оборони України у Тернополі — це віддані й щирі волонтери. Від початку повномасштабної війни вони щодня трудились та спакували сотні тисяч продуктових наборів для військових та жителів, які живуть у містах, де тривали бойові дії.

Важкими й напруженими були перші тижні, але праця в режимі нон-стоп для допомоги українським воїнам і людям, які під обстрілами, додавала сил.  Уляна Хом’як, одна з координаторів штабу, як і всі інші, відклала домашні справи, забула про вихідні і відпочинок, бо впевнена, що праця кожного зараз дуже потрібна.

- Повномасштабна війна точиться вже четвертий місяць. Чи пам’ятаєте ранок 24 лютого, коли російська армія рушила на нашу землю? Якими були ваші дії? Які думки сповнювали?

«Почалася війна…» — розбудила мене того ранку подруга. Переглянула новини, не хотілось вірити... Найперше, як кожна мама, задумалась, як захистити своїх дітей. У Тернополі було небезпечно залишатися, зібрали швидко документи, найнеобхідніші речі і рушили в наші рідні Кам’янки на Підволочищину. Виїжджати за кордон я не планувала. Наступного дня ми зібралися з однодумцями і прийняли рішення братися за роботу, - каже Уляна Хом’як.

- Чому вирішили долучитися до роботи Координаційного штабу підтримки оборони України? Які обов’язки взяли на себе?

У перші дні війни було дуже страшно, ми не знали, як далі все розгортатиметься. Але я хотіла бути потрібною, щось допомагати нашим захисникам, а не просто сидіти в підвалі й хвилюватися. Чоловіки пішли воювати, треба було подбати про амуніцію для них. Небайдужі збирали кошти, купували медикаменти, засоби гігієни. Кожен був задіяний у якомусь волонтерстві. Ще не було гуманітарної допомоги з-за кордону, наші краяни все вирішували на місцевому рівні. Команда народного депутата Івана Чайківського організувала Координаційний штаб підтримки оборони України. Починали «з нуля»: шукали благодійників, транспорт, думали, що і як доправити на передову. Іван Чайківський радився з урядовцями, як найдоцільніше організувати допомогу на території, де тривають бойові дії. Залучився підтримкою колег-аграріїв, підприємців Тернопільщини. Більшість зусиль краян було спрямовано на допомогу ЗСУ, але ми розуміли, що багато мирного населення України залишилося без засобів існування, тому теж потребує нашої підтримки. Власне тому вирішили готувати продуктові набори і відправляти в зону бойових дій. Не просто везти туди мішки крупи, картоплі чи борошна, а пофасовані готові пайки для родин і наших військових. Виявилося, що так справді зручно роздавати потребуючим, адже під обстрілами нема змоги фасувати. У кожну коробку ми ставили крупу, олію, тушківку, печиво. За два місяці наш штаб приготував і передав на передову понад 250 тисяч продуктових наборів, - ділиться пані Уляна.

- На початках ви з волонтерами працювали в офісі від досвітку до темної ночі, можна сказати, жили тут… Звідки брали сили?

Розуміння того, що робиш потрібну справу, сповнює силами. Кожен телефонний дзвінок від мешканців областей, де тривають бойові дії, з проханням про допомогу, зобов’язував працювати ще більше. Для людей ці продуктові набори були рятівними — давали змогу протриматись кілька днів. Найважчим у перші тижні війни мені було щодня добиратися до штабу з Підволочищини, адже на деяких блокпостах доводилось стояти у черзі по три години. Шукала різні об’їзні шляхи, щоб скоріше заїхати і працювати,-  розповіла пані Уляна.

- «Печемо перемогу!» — акція, яка об’єднала тисячі господинь Тернопільщини. Упродовж трьох місяців ви організовували жінок до випічки, щоденно телефонували у громади. Чому важлива ця справа?

«Продуктові набори ми доповнювали домашнім печивом. Це дуже цінна частинка, адже випічку готували наші невтомні господині, у кожне тістечко вкладали свою душу. Ми з волонтерами виїжджали у громади, зустрічалися з господинями, дякували їм, підбадьорювали, пояснювали, куди відправляємо печиво. Зворушливі миті! Наш штаб при потребі давав господиням необхідні інгредієнти — борошно, смалець, яйця, цукор. Відгукнулися майже всі громади Тернопільщини, ми знайшли спільну мову з багатьма головами громад. Ніхто не дивився на політичну приналежність, бо зараз всі ми на одному фронті — волонтерському. Із громад привозили до нас тонни випічки! Хоча ми просили готувати сухе просте печиво, але деякі господині проявляли креативність: випікали і оздоблювали пряники у формі карти України, сердечок, нашого стяга, герба — шедеври! Діти передавали нам патріотичні малюнки, а ми відправляли все захисникам. Щиро дякуємо жіноцтву Тернопільщини, яке активно трудиться в тилу»,- каже жінка.

- У якому напрямку штаб продовжує зараз роботу?

До нашого благодійного фонду «Покрова» надходить допомога від благодійників, тож розподіляємо її потребуючим, доправляємо в різні області. Продовжуємо підтримувати наших захисників, адже війна триває. За ці місяці ми удосконалили роботу штабу, налагодили логістику, маємо багато контактів в областях, де тривають бойові дії. Зараз все робимо більш стратегічно — цілеспрямовано й адресно,- зазначає Уляна Хом’як.

- Ви — історик. Чого вчать нас сьогоднішні страшні події в Україні? Який це урок для світу? Вірите у нашу перемогу?

Кожне покоління українців мало свою криваву сторінку історії через наших недобросусідів росіян. То голодом морили наш народ, то піддавали репресіям, то вивозили в Сибір, забороняли українську мову, церкву, сплюндрували нашу історію. Утім, минав час і ми чомусь призабували це. Але історія повторюється. Маємо нарешті усвідомити, що росіяни не є нашими братами. Вони хочуть тільки владарювати і завойовувати. Як тільки Україна почала здійматись на ноги, ставати європейською державою, росії це не сподобалось, їй не потрібна сильна Україна, тому рушили на нас війною. Звірства орків шокували увесь світ, ці нелюди вбивають наш мирний народ. Віримо, що Україна переможе, а росія відповість за ці страшні злочини. Найважливіше нам зараз не падати духом, шукати внутрішні ресурси і далі працювати. Ніщо не має похитнути нашу віру! Маємо бути стійкими, незламними, не піддаватися на розхитування. І обов’язково маємо вчити наших дітей правдивої історії і виховувати їх патріотами України,- сказав пані Уляна.

Фото з відкритих джерел