Як тернополянам залишилося 20 метрів до вершини, і вони не дійшли (фото)

Два тижні, сім країн і 200 євро, - так цього літа подорожував тернополянин, студент Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, Микола Артем. Про частину цієї подорожі ви можете прочитати ТУТ і ТУТ.

Отож, після Болгарії, Греції вперше (хлопець побував у цій країні двічі) наступною точкою мала стати гора Мітікос.

Що цікавого із Вами трапилося і чи вдалося Вам таки піднятися на гору?

У потязі ми зустріли Мехмета, і я вирішив запропонувати йому виноград, на що він мені відповів: «Харам!» . Я зрозумів, що вже десь таке чув, і потім згадав фільм «9 рота». У ньому була сцена де офіцер розповідає «духам» про Афаністан, що це ісламська держава, що це інший світ, інші традиції та культура, і там було воно, слово «Харам», що означає заборона, гріх. Гріх з’їсти виноград, чи гріх прийняти його від «Невірного», «язичника»? Я так і не зрозумів? Найцікавіше те, що кондуктор прийшов через годину часу після того, як рушив потяг і аж тоді перевірив наші квитки. Машиніст завжди оголошував всі станції. І сталось так, що нашу станцію не оголосив, а я розплющив очі після того, як ми рушили із станції і прочитав «Катерені». Тож ми вийшли на наступній станції і вже купили квитки до Літохоро. На пероні мужчина запитав: «russian?», на що я відповів: «No, we are ukranian"» (як у фільмі Брат-2). Ми сіли в електричку і поїхали. Той чоловік ще довго дивився на нас. Коли ми виходили із електрички, то попрощались із ним і рушили на Олімп до «богів». Старались стопити. Пройшовши десь кілометрів 5, нам зупинилася перша автівка, за рулем був грек. Він розмовляв російською, і розповів, що в 80 та 90 був на Україні, розповідав про борщ та горілку. Він був радий нас підвезти, розповів, як підійматись на Олімп. Звати нашого водія Лазарус. Він підвіз нас до поліцейського участку. Звідки ми пішли вздовж дороги, на якій знову застопили авто. Водієм була жіночка з Італії та її син. Вони довезли нас до КПП на висоті 1100 звідки ми почали рух на гору. По дорозі було багато людей, які уже спускались. Ми вітались з усіма та всі з нами. Німці, румуни, греки, чехи, ізраїльтяни, росіяни, всі люди в горах хороші. Ми дійшли до перевалочного пункт, там нас наздогнав німець, якого ми обігнали. Він присів за стіл, я помітив що в нього нема води та запропонував йому попити, кажу: «бітте», на що він мені відповів: «Найн, данкешон». Йому було близько 50 або й більше. Він витягнув із сумки палку ковбаси завждовжки 50 см та поклав на стіл, відрізавши шматок він дав мені і каже: «бітте, майн фройнде».

xauvwmzzkow

Підкріпившись ми пішли далі. По дорозі багато людей, хтось туди, хтось назад. Краєвиди були надзвичайно красивими. Нарешті ми дійшли до базового лагеря на висоті 2100 де можна поїсти та попити. Ціни там звичайно були високі, вода по 5 євро за 1 л. Там вже вечеряло багато туристів. Ми скинули наші рюкзаки та шукали на кого їх лишити. Знайшли дівчинку, яка погодилась подивитись за ними. В малий рюкзак я взяв воду, горішки та штани і ми пішли на вершину. В наших планах був Мітікос 2919. Ми вийшли на висоту 2900 і була вже 19:30 і далі було вже страшно йти, сильний вітер та туман, нічого не бачили, а далі були скали і ми вирішили повернути назад. В лагері дізналися знали, що до вершини там лишалось 20 хв ходу. Дівчинка як сіла біля рюкзаків тоді, так і сиділа, до нашого повернення. Я їй дав шоколадку. Ми думали лишитись, але ночівля в таборі коштує 20 євро. Ми зібрались і о 22:00 почали спускатись. Заледве ногу не поламав. Це ж яким розумним треба бути, щоб з 2100 спускатись в таку темряву, так ми дійшли до того місця, де німець давав ковбасу. Там був стіл та лавочки, на яких ми і лягли спати. Так і не підкорили Мітікос