Про те, як повторно запалити жагу дитини до навчання, розповіла співзасновниця освітньо-технологічного майданчику для дітей Надія Андрущенко на конференції TEDx, яку вперше провели в Тернополі 1 жовтня.

- Усе почалось із практики репетитора ще у студентські роки, - каже Надія. - До мене приводили дітей, яких вчителі у школі чи інші репетитори називали безнадійними. Ми їли ведмедиків і так вчили додавання-віднімання. Діти – це класні створіння, які мають своє оригінальне сприйняття світу. І я задала собі питання, а чому вони приходять до мене з ярликами «безнадійних»? А згодом вирішила дати альтернативу поняттям «навчання», «вчитель», «урок».

    Надія відкрила центр, у якому дітей із 5-ти років навчають програмуванню. Малюки приходять на заняття із власним гаджетом. Навчання вони вважають роботою.

- Гаджет – це їхня ручка і зошит. Це специфіка цього покоління, - продовжує Надія. – І непотрібно забороняти їм використовувати ці прилади. Ми маємо спрямувати це використання у корисний процес. Коли діти бачать, що самі можуть створити ігри, їм вже нецікаво бездумно в них гратись.

    Списування на заняттях набуло іншого забарвлення. Такий процес в центрі називається командною роботою. А вчитель перестав бути першоджерелом інформації. Він став наставником і натхненником дитини.

- Якщо малюк чогось не знає, він має право запитати одного сусіда, потім іншого, - додає Надія. - Це правило 2-ох сусідів. Якщо і ці двоє не знають – діти усі разом ідуть до вчителя за порадою.  Сьогодні ми повинні навчити найперше вирішенню складних ситуацій, критичному мисленню, креативності, управлінню людьми та співпраці в команді. Нашим активним учням у школі пишуть зауваження за те, що вони стрибають, обертаються, спілкуються з однокласниками, сміються. Пишуть уже не червоною ручкою, а зеленою. А ми хвалимо і заохочуємо активність. Жаль, що школа після освітньої реформи продовжує це засуджувати, щоправда, уже іншим кольором ручки. Тому ми повинні брати процес освіти під свій контроль і змінювати його самостійно.

Фото автора