В серпні у Бучачі стартувала Літературна резиденція, гостями якої протягом трьох місяців стануть письменники Остап Сливинський, Софія Андрухович та Євгенія Сенік. Резиденція проходить в рамках програми «Аґнон: 50 кроків, щоб зрозуміти», що є жестом пам’яті уродженцеві Бучача, лауреатові Нобелівсько премії з літератури Шмуелю Йосефу Аґнону. 

Першою гостею літературної резиденції у Бучачі стала письменниця й дослідниця у галузі юдаїки Євгенія Сенік. Що відбувалося протягом тижня в резиденції? Яке воно – місто Аґнона? Хто сьогодні творить історію Бучача? Щоб отримати відповіді на ці та інші запитання ми поспілкувалися з Євгенією. З’ясувалося, мале місто приховує у собі безліч таємниць, а присутність Аґнона і сьогодні відчувається поміж старих єврейських будинків, пише litcentr.

З архівів Літературного центру імені Аґнона. Фотограф: Юра Остапа

- Євгеніє, чи доводилося Вам раніше брати участь у літературних резиденціях? 

На такий проект поталанило потрапити вперше. Участь у літературній резиденції для мене стала великим кроком вперед і я дуже рада, що з-поміж усіх українських письменників, можливість приєднатися до такої програми, організатори надали саме мені.

- Минув тиждень Вашого перебування в резиденції. Які враження від усього, що відбувалося протягом цього часу?

Незважаючи на те, що для Літературного центру імені Аґнона – це перший досвід організації такого проекту, всі умови, створені для резидента, були просто на висоті, програма на тиждень добре спланована. Координатори врахували те, що письменники – творчі люди і зробили все для того, аби люди мали звідки черпати натхнення. Також було приємно, що заплановані події, відбувалися згідно програми. Сам Бучач став для мене великою несподіванкою. Сюди я потрапила вперше, знала лише, що їду в місто, де народився Аґнон, а вже потім почала розкривати у ньому все більше і більше. Виявляється, це місто приховує у собі багато таємниць, які варто пізнавати.

З архівів Літературного центру імені Аґнона. Фотограф: Віктор Гребеньовський

- Програма резиденції була насичена різноманітними зустрічами, презентаціями та екскурсіями. Яка з подій Вам найбільше припала до душі?

Мені сподобалось те, що організатори намагалися захопити всі прошарки міста: від районної газети, бібліотеки до «Арт-Двору» та місцевих активістів. Було цікаво усвідомити, наскільки різні люди зацікавилися проектом. Наприклад, в «Арт-Дворі» ми зустрілися з відвідувачами, до яких, можна сказати, звикли письменники: начитані, інтелігентні, знайомі з сучасною літературою. На презентацію в бібліотеку прийшли простіші люди. Їх цікавили актуальні, але більш приземлені теми. Ті, що турбують кожного. Я зрозуміла наскільки велика відповідальність стоїть переді мною, як представницею зі Сходу України, намагалася говорити щиро, аби знайти зв'язок із кожною людиною. Було приємно спостерігати, як жінки в бібліотеці, пройнявшись моїми розповідями плакали.

З архівів Літературного центру імені Аґнона. Фотограф: Віктор Гребеньовський

Щодо запитання про те, що мені найбільше припало до душі протягом проекту – важко відповісти. Річ у тім, що всі зустрічі були надзвичайно різнопланові. Особливою для мене стала екскурсія з паном Миколою Козаком, якій я присвятила свій перший текст у резиденції. Перш за все це заслуга цього чоловіка, який дуже тактовний, багато чого знає, але водночас прислухається до людини, яку веде, входить у її становище і відкриває саме те, що потрібно. Мені з ним було приємно, можу сказати, що пан Микола дуже комфортний, як екскурсовод. Також дуже вразив пан Віктор Гребеньовський, його простота і доброзичливість, через що з ним я почувалася, наче з добрим другом дитинства. Була цікава інтелектуальна мандрівка зМар’яною Максим’як на міський вокзал та залізницю, яка кардинально відрізнялася від попередніх екскурсій.

- Які враження від міста?

У перший день мого перебування в Бучачі, коли прямувала  до «Арт-Двору», у мене складалося враження, що я знаходжуся у якомусь містечку десь на Півночі Італії або Півдні Швейцарії. Всі мури, які звідусіль підпирають місто, цікава рослинність, виноград нагадували, наче я не в Україні, а в якомусь затишному європейському містечку. Насправді, Бучач – надзвичайно цікавий, зі своїм характером, який хочеться пізнавати. Тим паче, не кожне місто може похвалитися такими вихідцями, як Шмуель Йосеф Аґнон, Соломія Крушельницька, Осип Назарук, Йосиф Кнебель, Ян Адамський, дід Всеволода Нестайка та Зиґмунда Фройда.

«У Бучачі, окрім пам'яток архітектури та давньої історії, є ще чудові краєвиди навколо. Одного вечора я сиділа під деревом на пагорбі біля Підзамочківської фортеці, читала книгу й спостерігала захід сонця. Повз проходили люди, які приїхали подивитися замок. Ми привіталися, я залишилася сидіти, а вони пішли собі далі. Наступного дня я отримала повідомлення з фотографіями крізь вікно фортеці, немов якийсь часовий портал. Гарна композиція, чудові краєвиди, а мала цятка вдалині – то я», – Євгенія Сенік. Фотограф: Людмила Кулиевич

- Чи є, на Вашу думку, в Бучача якась особливість, родзинка, яка б відрізняла його від інших малих міст України?

Для мене особливістю стало саме розташування Бучача. Я ще не бачила міста, яке б знаходилося, немов у колисці. Також цікавою метафорою став той факт, що всі місцеві цвинтарі розташовані на навколишніх пагорбах – складається враження, що у Бучачі світ мертвих охороняє світ живих.

-  Люди міста. Які вони?

У цьому місті кожна людина є ключем до свого Бучача. Разом із кожним новим знайомством, я відкривала для себе новий світ та новий характер. Єдине, що об’єднувало всіх людей, з якими спілкувалася – це щира любов до свого міста і тих таємниць, яке воно приховує.

- Як, на Вашу думку, змінилося місто, якщо дивитися на нього крізь призму роману «Нічний постоялець» Аґнона?

Мене дуже захопила частина роману Аґнона, яку я наразі прочитала. Завдяки цьому тексту вдається глибоко зануритися у ту атмосферу, яка назавжди зникла з міста. Проходячи повз один із місцевих універмагів, я бачила на його місці Бейт-Мідраш, від якого не залишилося й сліду, а на вулицях – людей, яких колись викорінили з Бучача. Завдяки Аґнону я відчуваю ту колористику міста, яка панувала тут раніше і це – неймовірно!

«Здається, знайшовся ключ, про який писав Агнон в «Нічному постояльцеві»», – Євгенія Сенік

- Чи зачіпається якимось чином єврейська тема, тема Аґнона в місті?

Звичайно помітно, що люди в Бучачі так чи інакше цікавляться єврейською темою. В першу чергу через Аґнона, адже ця постать прославила місто далеко поза його межами. В Бучач приїжджають групи євреїв, аби вшанувати пам'ять тим, хто раніше тут жив і творив. Відповідно, це спонукає місцевих жителів більше дізнаватися про своє власне місто і культуру, яка тривалий час панувала у ньому. І сьогодні, в час, коли у світі почали все частіше розкривати єврейську тематику, варто продовжувати говорити про цю культуру в середовищах, де вона жила.

- Чи надихнув тебе Бучач до написання нового твору?

Після відвідин Бучача, батьківщини Аґнона, мені ще більше захотілося написати оповідання, присвячене євреям, але нашим сучасникам. Дуже потрібно зараз вводити ці теми у сучасну літературу. Сьогодні виглядає, наче наші культури, українська та єврейська, дуже далекі, адже нас роками намагалися роз’єднувати, опираючись на різні причини, але це не так. На щастя, сьогодні у світі почали більш лояльно ставитися до чужих надбань, тому є чудова нагода втілити такий задум в реальність. Я дуже вдячна організаторам резиденції від Літературного центру імені Аґнона, що дали можливість пожити в Бучачі та зустрітися віч-на-віч із містом Нобелівського лауреата. Гадаю, такий досвід стане чудовим поштовхом для подальшої праці.