На початку квітня у Тернополі була зареєстрована  громадська організація, створити яку ініціаторів покликали непрості українські реалії, і вже назва якої говорить сама за себе – об’єднання вимушено переміщених осіб «Наше майбутнє». Про перші кроки діяльності ГО, здобутки, висновки і плани на найближчу перспективу розмовляємо з її керівником Юлією Білецькою – кримчанкою з тернопільськими коренями, яка свого часу переїхала до нашого міста з окупованого півострова разом з батьками і сином.

   - Юліє, розповідаючи під час круглого столу Тернопільського прес-клубу про плани своєї,  тоді щойно створеної, організації, ви говорили про необхідність передусім  сформувати реєстр переселенців та налагодити комунікацію. Що вдалося зробити з тих пір?

- Сьогодні в «Нашому майбутньому» вже понад тридцять сімей як з обласного центру, так і з районів.  Це ті, хто обізвався і приєднався, дізнавшись про організацію з повідомлень в ЗМІ або через поширювані мною контактні дані, люди, які хочуть спілкуватися і готові до спільної діяльності. Ми контактуємо, зустрічаємось, допомагаємо один одному.  Звичайно, що переселенців у Тернополі та області набагато більше, і у відповідних службах та інстанціях є відомості про них всіх, однак закон не дозволяє їх розголошувати, тому доводиться шукати інші можливі шляхи.

Великі надії покладались на інтернет, але щоб знайти людину в соцмережах, потрібно спочатку знати її прізвище та ім’я. ВКонтакті було створено сторінку «Переселенець», на яку підписалося вже кілька тисяч осіб, відтак серед них  проводили опитування, куди саме вони перебралися, а результати оприлюднили. З них дізналася, що 30 чоловік назвали Тернопіль, але вирахувати їх серед кількох тисяч було нереально, тож звернулася за допомогою до адміністраторів. Ті дозволили мені поширити повідомлення із закликом до тернопільських переселенців обзиватися і додаватися в друзі, але… жоден не додався. Або не побачили, або з якихось причин не захотіли. Думала також про створення спільноти для тернопільських переселенців у Фейсбук, але з-поміж тих, кого «Наше майбутнє» об’єднує зараз, там зареєстровані одиниці. Тому поки-що поширюю всю інформацію, яка може бути корисна переселенцям, на власних сторінках. Також розповідаю про організацію та поширюю її контакти на різних заходах, що проводяться для ВПО. Як от під час спільної передвеликодньої акції Тернопільського прес-клубу та Товариства Червоного Хреста. Останнє, до речі, теж має близько 500 контактів переселенців, які отримували там гуманітарну допомогу, починаючи з 2014-го, але його співробітники, знову ж таки, не мають права давати їх мені. А в результаті роздачі на згаданій акції листівок з контактами мені потім зателефонувало чоловік десять.

   - Трохи несподівано, що переселенці не дуже спішать повідомляти про себе. Здавалось би, що мали б відразу потягнутися до земляків, до людей, які в схожій ситуації і обставинах. Хоча, можливо, у них є якась внутрішня пересторога, якісь побоювання щодо «там» чи небажання виділятися на фоні місцевої громади тут…

   - Напевне, ви праві. Є різні категорії людей. І багато хто не дуже хоче афішувати, що є переселенцем, а хоче, як то кажуть, злитися з масою, щоб їх не відокремлювали і не протиставляли. До того ж більшість приїжджає сюди все-таки не на порожнє місце, де абсолютно нікого не знає, а тому, що тут є родичі , близькі друзі чи добрі знайомі. До речі, багато кримчан спочатку переїхали в Херсон, Запоріжжя та інші міста, які найближче до Криму. Однак зіткнулися з ситуацією, що там переселенців вже скоро буде більше, ніж корінних жителів, через що виникає чимало соціальних проблем, дуже складно навіть влаштувати дитину в садок чи школу. Тому частина людей потім почала переїжджати в більш дальні регіони, зокрема, і в західні.

- Чи зіткнулися ви на початку діяльності з якимись проблемами – щодо реєстрації, приміром, оренди приміщення і такого іншого? Якщо так, то яким чином вони вирішуються?

- З реєстрацією жодних проблем не виникало, мені допомогли консультаціями в харківському Центрі розвитку громад та управлінні юстиції Тернополя. Щодо офісу, то гострої потреби в ньому поки що не було. Зустрічаємось на нейтральній території – десь за чаєм чи кавою, наприклад. Можливо, можна буде це робити в новому кафе, яке недавно відкрили кримчани на вулиці Танцорова біля гідропарку, але познайомитись з господарями я ще не встигла. В перспективі ж, коли нас стане більше і «наберемо обороти», приміщення, однозначно, буде потрібне – і не лише як офіс, а й як місце, наприклад, для збору необхідних переселенцям речей.

Хоча зараз до мене звертаються в основному не за гуманітарною допомогою – напевне, тому, що досі цим займалися і займаються інші інстанції – а з питаннями соціальної адаптації та за правовою допомогою. Свого юриста у нас немає. Однак ось зовсім недавно було підписано меморандум про співпрацю з Центром безоплатної правової допомоги, що на вулиці Шпитальній у Тернополі. Вони готові надавати переселенцям юридичні консультації, а при потребі і надавати адвоката, що дуже важливо.

   - Як щодо налагодження контактів з подібними громадськими організаціями ВПО в інших областях?

- Вже спілкуємося з такими організаціями Києва, Вінниці, Рівного, Хмельницького. Навіть почали  працювати над деякими спільними проектами, але розповідати про них ще зарано.

  - А що можете сказати про настрої тернопільських переселенців взагалі ? Настрої людей покращуються чи навпаки? З оптимізмом чи з песимізмом дивляться вони зараз у своє майбутнє?

   - Про всіх тих, хто вже входить до нашого об’єднання, можу сказати впевнено -вони настроєні дуже позитивно. Зрозуміло, що їм нелегко. Але жодного якогось негативу щодо місцевих мешканців чи місцевої влади я досі не зустрічала. Люди в основному задоволені, вони готові тут жити і працювати не лише заради хліба насущного, а й на благо місцевій громаді. І що мені особливо подобається, то це те, що переважна більшість не збирається пасивно чекати чиєїсь допомоги. І не скаржаться мені, що ось я, мовляв, такий бідний-нещасний, дайте мені гроші, речі, продукти, ліки… Виняток – хіба старенькі люди, для яких вже нереально починати щось спочатку. Молоді ж і середнього віку шукають всі варіанти, щоб реалізувати себе на новому місці і міцно стати на ноги. Дізналися, наприклад, що є можливість отримати гранти для старту підприємницької діяльності, то дехто пише бізнес-плани, а дехто, знаю, вже й отримав таким чином можливість заснувати якийсь свій маленький бізнес. Проявляється активність і в іншому.  Зараз ось група молодих сімей дуже хоче організувати пізнавальну поїздку Тернопільщиною, показати дітям тутешні замки та інші історичні місця. І вони не хочуть, щоб хтось возив їх безкоштовно – готові скластися і поїхати за свій кошт. Проте я добре знаю, що це обійдеться недешево, тож поки що думаємо, як це зробити економніше, і будемо раді, якщо хтось підкаже і допоможе.

   - Юлія, які координати вашої громадської організації можна опублікувати для контактів?

   - Телефон - 096-181-16-86. Емейл – nashe_ternopil@ukr.net .

Розмовляла Світлана МИЧКО