Тамта Ґуґішвілі — грузинка, котра вже понад десять років живе у Тернополі. Вона не тільки вивчила українську і нині це мова її професійного спілкування — Тамта працює журналісткою, а й перекладає на українську вірші сучасних грузинських поетів. Недавно вийшли книжки «Шизовірші» Паати Шамуґія та «Колискова для чоловіків» Като Джавахішвілі, для яких вона зробила підрядкові переклади. Над першим виданням Тамта працювала із Юрієм Завадським, над другим — із Сергієм Лазо.

64509009_318170832426741_1298181821158129664_n

Я поспілкувалась із Тамтою та розпитала її про рівень свободи, труднощі та бонуси перекладу, а ще про знакові тексти й мелодійність української мови.

ЛЕЗОМІСТ, СЛОВОЖМУТОК І ОЧІ СТРАХУ

— У чому особливості перекладу поезії?

— Якщо переклад публіцистичного тексту для мене як журналістки передбачає певну свободу, то у поетичному і структура, і звучання, і ритм, і настрій оригіналу та перекладу мають максимально збігатись. Я не поетка й не перекладачка, тому для мене це складно, проте дуже цікаво. Я готую підрядковий переклад, котрий як найточніше відповідає оригіналу, а обробка тексту в поезію це справа поетів. Після їхнього опрацювання я перечитую текст, дивлюся, як він трансформувався, підказую, чи не занадто вони відійшли від оригіналу.

— Мова — кодування інформації, трапляється, системи кодування не збігаються навіть у носіїв однієї мови, а переклад додає ще одне кодування…

— Коли я не була впевнена в тому, що мав на увазі автор, то просто писала до нього й прямо запитувала, що він мав на увазі. Труднощі з тим, аби знайти найвдаліший відповідник, трапляються часто. Приміром, буває складно підібрати відповідники до фразеологізмів. У одному з віршів автор вжив фразеологізм, який звучить як перейти через міст, зроблений із шерсті. Це означає дуже небезпечну справу. Зрозуміло, що перекласти дослівно цей фразеологізм не можна, але він був тісно пов’язаний з образністю вірша. Я тривалий час міркувала, над перекладом, мені спав на думку образ ножа, адже він небезпечний, ним можна поранитись, в остаточному варіанті вірша з’явилось слово лезоміст. Є випадки, коли автор утворює або використовує словосполучення, які можна зрозуміти лише знаючи грузинський контекст. Наприклад: хозарський словожмуток. Ніби мало би бути словник (книжка Мілорада Павича «Хозарський словник), але Паата пише саме «словожмуток». Справа в тому, що видатний грузинський письменник і громадський діяч Сулхан-Саба Орбеліані (роки життя — 1658—1725) уклав тлумачний словник грузинської мови, який називається «Жмуток слів». Для грузинського читача «жмуток слів» означає словник. У перекладі поеми Паати ми зберегли це слово, додавши примітку. Є випадки, коли просто шукаєш відповідник. Відповідник фразеологізму «Ніде правди діти» грузинською дослівно звучить так: гріх краще визнаний. В українській мові вживають ще «нічого гріха таїти». Або «Страх має великі очі» у грузинській мові має взагалі іншу будову і дослівно звучить так: «Страх є клятим». До речі, цей фразеологізм дуже активно вживає грузинська молодь, і, так само як в українській мові, означає, що страх має таку силу, що змусить тебе зробити все. Переклад — це пошук найдоречнішого відповідника, який максимально чітко передасть написане автором, але разом із тим буде поетичним і гострим. Працюючи над перекладом, часто детально розписую, що саме має на увазі автор. Пропоную кілька варіантів перекладів, добираю синонімічний ряд до слів. Я завжди працюю зі словниками. Перш за все, тлумачним і синонімів. Коли почала перекладати, то зрозуміла, що ми дуже часто неправильно вживаємо слова, вкладаючи у них той зміст, який їм не притаманний, тому перекладаючи, треба бути дуже пильним. Трапляється, кілька днів шукаєш потрібне слово і не можеш знайти, а коли здається, ось нарешті знайшла потрібний відповідник, який найточніше передає сенс, закладений автором, то це слово не вписується в український контекст, тому треба було знову починати пошуки. Є безліч нюансів. Працювати без словників не цікаво. Коли послуговуєшся словами, в яких впевнена, не зростаєш, а використовуєш лише невеликий відсоток словникового запасу. Переклад — це дуже цікаво, бо ти збагачуєшся, зростаєш, намагаєшся осягнути щось нове. Як читач я теж зростаю, адже при простому читанні не заглиблювалась б так ретельно у контекст, образність, прихований зміст.

ХРЕБЕТ ПОЕЗІЇ

— Які тексти стали для тебе знаковими?

— Особливою для мене стала поема «Акафіст» Паати Шамуґія. Її було важко й емоційно виснажливо перекладати. Коли я читала поему, вона звучала для мене як текст, написаний із ритмікою, котра притаманна сакральним текстам. Коли я почала розбирати твір, зрозуміла, що у ньому дуже багато біблійних фраз, образів, відсилань до цієї книги. І тоді я почала шукати те, як згадані фрази звучать у Біблії українською, аби в українського читача вони викликали ті асоціації та емоції, які закладав автор. Я робила примітки, котрі стосувались тих слів, котрі варто було б вжити саме так, і не змінювати, аби вони чітко вписувались у контекст. Біблійні мотиви — хребет цієї поеми, і, коли б я переклала їх, скажімо, більш поетично, то порушила би цей хребет, і зміст поеми був би втрачений. Я вважаю, що найголовніше — передати написане максимально точно. На мою думку, перекладач, хоча і є співавтором перекладу, не має показувати свого я та впливати на текст суб’єктивно. Має бути так, як написав автор. Поема «Акафіст» соціальна — у ній багато про сучасне розуміння Бога, релігії, гріхів, Біблії. Все описане існує у нашому житті. Піднесеності душі та тілесна буденність — поїсти хінкалі та подякувати Богу. Як це взагалі можливо? Але так є. Як на мене, ця поема дуже сильна, сподіваюсь, мені вдалось передати ті відчуття, котрі вона в мене викликала.

ПРО РОЗУМІННЯ ПОЕЗІЇ

— Яких грузинських літераторів ти хотіла б перекласти?

— Моє зацікавлення перекладацтвом почалось, коли взяла участь у позаминулорічному фестивалі «Місяць авторських читань у Львові», тоді почесним гостем була Грузія. Там ми обговорювали, зокрема, й те, які тексти варто перекладати. Як на мене, то вони мають бути такими, аби їх читали. Перш за все, важить їхня художня вартість. А опісля — контекст соціальних реалій, актуальність звучання. Те, про що пише поет, має бути близьким і зрозумілим читачеві, хвилювати його. Соціальне звучання твору здається мені дуже важливим. Я б хотіла, аби багато авторів зазвучали українською. Мені подобається, коли література каже своє слово у соціальних процесах і впливає на них. І зараз ми ведемо перемовини із Діаною Амфіміаді, аби видати книжку її казок. Їх особливість у тому, що Діана написала їх за малюнками своєї дитини, яка має аутизм. Тут абсолютно унікальний контекст — цей твір спільна творчість матері й дитини, а крім того, він показує, що діти з аутизмом талановиті, вони можуть реалізувати себе. Для мене українська мова дуже мелодійна. І, хоча рідна для мене грузинська, українську я дуже люблю — нею я пишу, спілкуюсь. Я вболіваю за неї, бо вболіваю за Україну. Я хотіла б, аби нею розмовляло якнайбільше людей, і вона була престижною для іноземців, аби щораз більше тих, котрі приїжджають в Україну на навчання, її вивчали; щоби її вивчали у світі загалом і вона набула престижності. Думаю, це цілком можливо, хоча це праця не одного року й не двох.

— Як зараз із перекладом сучасних грузинських літераторів українською?

— Є фахові та активні перекладачі, котрі працюють із сучасною літературою. Я не можу назвати перекладацький процес дуже активним, але він є. І цьому процесу дуже сприяють літературні фестивалі — «Місяць авторських читань», почесним гостем якого у 2017 році була Грузія, участь у них взяли 30 авторів грузинської літератури, їхні твори були перекладені для фестивалю. Цього року на Мистецькому фестиваль «Ї» презентували збірку Паати Шамуґія «Шизовірші». Я також бачу зацікавлення українського читача в грузинській літературі та навпаки. Приміром, грузинською перекладено збірку оповідань і віршів Сергія Жадана «Месопотамія» і його роман «Ворошиловграда»; роман Юрія Андруховича «Московіада». Сергій Жадан і Юрій Андрухович не раз бували в Грузії, брали участь у літературних фестивалях Грузії це вже не просто зв’язки на рівні літературної співпраці, а — дружба. Хочеться, аби зв’язок між нашими літературами максимально розвивався. Важливо, що у Грузії вже п’ять років діє Грузинський національний книжковий центр, його діяльність на світовій літературній і видавничій карті позначається 300 виданнями близько 250 грузинських авторів, перекладених 30 мовами. Власне «Шизовірші» Паати Шамуґія та «Колискова для чоловіків» Като Джавахішвілі вийшли за підтримки центру. Діяльність такого центру, котрий надає гранти на переклад творів грузинською іншими мовами, дуже потрібна, аби грузинську літературу почули на інших мовах.

64247796_437235080444363_1579085627347959808_n

Анна Золотнюк.

Фото надані Тамтою Ґуґішвілі.