Відвідуючи Чортків чи проїжджаючи через місто, я, здається, жодного разу не позбавив себе приємної можливості відвідати невеличку книгарню журналу «Золота пектораль» Володимира Погорецького, що скромно притулилася у вестибюлі місцевої міської ради.

За кілька останніх років ця книгарня здобула у місті заслужену популярність і сприймалася як його душа. Тут немає гіперболи. Книги – духовні обереги і скарби народу, без них, як і без культури загалом, неможливе національне відродження, жоден духовний поступ вперед, повідомляє “Погляд”.  До цього книжкового магазинчика, у якому завжди можна було придбати якусь цікаву літературну новинку чи просто поспілкуватися, погортати свіжі часописи і журнали, незмінно тягнулися люди освічені і спраглі духовного слова. Може скластися враження, що їх не так багато, а всеїдних читачів узагалі кілька відсотків від загальної кількості населення. Але це не так, бо вся річ у тій злиденності, до якої довели народ. А читачів у нас багато. І всупереч усім обставинам люди тягнуться до доброї книжки, люблять її, уміють оцінити і знаходять кошти, щоб її придбати. До того ж, книжки у магазині журналу продавалися по собівартості, без жодних накруток і завищених цін, як це, скажімо, спостерігається в інших не зовсім чесних і совісних продавців.

І ось недавно довідуюся, що книгарня В.Погорецького закрилася ще навесні минулого року. Це не на жарт схвилювало мене. Бо вважаю це справжнім злочином у стосунку до книги, яка і так опущена владою що називається нижче плінтусу. Недалекі державні чиновники не розуміють, що знищуючи духовність, вони тим самим нищать Україну. І що після цього високі обіцянки, патетичні промови чи риторичні заяви?!

Книгарня В.Погорецького – це ще й можливість (вже втрачена!) зберегти знаковий для України літературно-мистецький журнал «Золота пектораль», який частково дофінансовувався з продажу книжок. Без цього журналу сьогодні важко уявити собі літературне життя не тільки нашого краю, а й України загалом, на такий високий рівень вивів його усього за 10 років головний редактор.

Тому з тривогою і болем думаю про долю чортківської книгарні, тому апелюю до місцевого керівництва, а передусім до міського голови Володимира Шматька: чому ви зруйнували те, що народилося з такими труднощами, утверджувалося у непростій труждині, завоювало у місцевого населення таку любов і симпатію, загнали у «боргову яму» відомого письменника і редактора? Не буде вам прощення за такі вчинки, пане міський голово, бо книгарня Володимира Погорецького мала би до цих пір функціонувати як своєрідна кровоносна судинна система міста. Таке переконання маю не лише я, а й усі українські письменники, чиї книжки там продавалися. А це Ліна Костенко і Василь Шкляр, Володимир Лис і Мирослав Дочинець, Іван Малкович і Роман Горак, Андрій Содомора і Михайло Слабошпицький… Цей високий реєстр можна продовжувати ще довго.

Петро Сорока, член ПЕН-клубу, член НСПУ. м.Тернопіль