Відзнаки голови Тернопільської ОДА отримали сім’ї військовослужбовців. Для їхніх синів, чоловіків медалі стали посмертними.

Родичі В’ячеслава Мельника, кіборга з позивним “Анчоус”, – одні з тих, хто отримали посмертну відзнаку. Він пішов на війну добровільно після смерті дружини. Мама востаннє спілкувалась із сином 17 січня 2014 року. Каже, В’ячеслав завжди запевняв, що з ним все добре.

– Мама, все добре. Я кажу: Славчику, сину, я ж чую, що вибухи, стріляють. Він казав: мамусю, не переживай, то просто відлуння, то далеко від нас. Не хотів, щоб ми переживали. А їсти, питаю, маєте? Та, каже, не переживай, я ще тобі привезу… А потім Сергій (співслуживець) розказував: ми останні ті дні ще пару банок тушонки і льод смоктали замість води, – пригадує мати кіборга В’ячеслава Мельника Ірина Мельник.

19 січня В’ячеслав сказав батькові: «Я в пеклі». А 20 січня – загинув.

– Після того, як він втратив Надю… Вони дуже кохали одне одного, і він не боявся смерті. Хлопці казали, що він летів в бій постійно перший, і кричав, що ми українці, ми сильна нація, ми переможемо, слава Україні і моя Надюшка мене береже, – розказує мати В’ячеслава.

У В’ячеслава з першою дружиною, з якою одружився у 18 років, але шлюб з якою розпався, залишилися сини Юрій (2008 р. н.) та Артем (2011 р. н.). У 2014 році, напередодні мобілізації, загинула друга дружина В'ячеслава - Надія.

В’ячеслав Мельник у 1995–2004 навчався у Білокриницькій школі, після закінчення якої поїхав з батьками в Італію. Від 16 років почав працювати на фабриці, згодом був помічником столяра. Пізніше став водієм автобуса і займався перевезенням заробітчан. Від 20 серпня 2014 року стає стрільцем 3-го зенітного артилерійського взводу аеромобільно-десантного батальйону військової частини А0284. Після двох місяців вишколу на Яворівському полігоні поїхав на фронт під Донецьк. Загинув 20 січня 2015 у боях за аеропорт Донецька від крововтрати, численних проникаючих вогнепальних поранень грудної клітини та живота. Похований 28 січня 2015 року.

Отримала посмертну нагороду і родина Ігоря Римара. Дружина Леся знала, що на початку січня чоловіка поранили. Проте не знала, де. І що вижити йому не вдасться.

– Він мені нічого не казав, де він є. Він завжди казав: я в тихому місці, тут не стріляють. Кожен день він дзвонив. такого дня не було, щоб він не подзвонив. По 2-3 рази дзвонив. І я не могла навіть здогадатися, що він в Донецькому аеропорту, – говорить Леся Римар.

Батько кіборга Володі Труха знав, що 17 січня його син виносив поранених з поля бою. Його ж самого врятувати не було кому. Пригадує: син був веселий, сильний і незламний духом.

– Побратим його Бізон сказав одне таке дуже слово... Таких пацанів на броні вивозили по два десантники, по них навіть москалі не стріляли. Вони боялися їх, як смерті. Лишив він для себе дві гранати, казав: тату, я в полон не здамся. Одна для мене, а одна для них. Мене чеченці не каструють і Алах Акбар кричати на моїй землі не будуть, – каже батько кіборга Володі Труха Володимир Трух.

Нагороди голови Тернопільської ОДА посмертно отримали чотири захисники Донецького аеропорту. Нагородили і тих, кому вдалось вижити і повернутись додому.

Українські кіборги утримували оборону аеропорту 242 дні.

Джерело: tv4.te.ua