Підтримати петицію про присвоєння звання “Герой України” посмертно молодшому сержанту Петру Тарасовському з позивним «ТИСА» просить дружина воїна Наталя Тарасовська. Станом на 17:50 17 червня зібрали 8 892 підписи з необхідних 25 тисяч. Аби підтримати петицію залишилось 85 днів.

Петро Тарасовський був воїном за покликанням. Із 2015 року він добровільно приєднався до лав Збройних Сил України та понад десять років захищав Україну в бойових умовах. Брав участь у боях у зоні проведення АТО: Широкине, Павлопіль, Сєвєродонецьк, Рубіжне (Донецька та Луганська області). Маючи численні контузії та поранення, він неодноразово повертався на передову, незважаючи на загрозу для життя, – йдеться у петиції.

У 2021 році воїн підписав черговий контракт зі ЗСУ. Після початку повномасштабного вторгнення служив у складі 105-ї бригади територіальної оборони. Петро Тарасовський був учасником боїв під Бахмутом: Сіверськ, Соледар, Спірне, а також оборони населених пунктів Сумської області поблизу Охтирки. Згодом був переведений на південний напрямок — до Запорізької області.

Захисник обіймав посаду командира 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти. Володів знаннями з топографії, самостійно створював карти боїв, був гранатометником, а також виконував завдання розвідника.

За сумлінну службу Петро Тарасовський був нагороджений медалями: «За участь в АТО», «За службу Україні», «За жертву крові в боях за волю України», «30 років Збройним Силам України», а також почесною недержавною відзнакою «Золотий хрест» (реєстраційний №0147), численними грамотами за бойові заслуги, поранення та патріотизм (2024 рік).

Захисник віддав своє життя за Україну 31 травня 2025 року, захищаючи територіальну цілісність держави поблизу населеного пункту Темирівка, Запорізької області. Він загинув від ураження вибуховим пристроєм, скинутим з БПЛА, рятуючи побратимів. Вічна та світла пам’ять воїну.

Петро був не лише військовим, а й сильною особистістю — чесним, відданим, мужнім. Його життєвим принципом було: «А хто, як не ми?». Він добровільно йшов на війну, бо щиро вірив, що майбутнє України залежить від його служіння. Після себе він залишив дружину та маленького сина, якому лише 6 місяців. Дитина ніколи не побачить батька, але виросте з гордістю за нього. Мій чоловік прожив коротке, але героїчне життя. Він став на захист України у 20 років і воював практично без перерви. Його серце було з Україною, а душа — з родиною. Він завжди поспішав до сина, обіймав мене перед виїздом і говорив: «Я мушу йти, щоб він ріс вільним», – пише дружина загиблого воїна Наталя Тарасовська.

Підтримати петицію можна за посиланням:

https://petition.president.gov.ua/petition/248074

Фото з відкритих джерел