У родині Богдана Софія із Гаїв-Розтоцьких, що на Зборівщині, бджолярське ремесло передається з покоління у покоління. Про це пише Сільський Господар.

Я успадкував його від батька, тато – від мого діда, а той – від прадіда, – розповідає пан Богдан. – Тому й пасіка така дорога моєму серцю, бо об’єднала всю родину. Я ще змалку допомагав своєму татові поратися біля бджіл. Він любив їх як своїх дітей. Батько прожив 82 роки. Майже до останніх днів працював на пасіці. Тримав майже чотири десятки вуликів. Коли здоров’я почало здавати, зменшив їх удвічі. Чотирнадцять років тому батька не стало. Відтоді я пасічникую сам. 

Пасіка Богдана Софія розташована на хуторі Крутяки поблизу села Гаї-Розтоцькі. Там господар живе зі своєю сім’єю. 

Моїм бджолам у цій місцині дуже комфортно, бо довкола росте чимало медодаїв: польове різнотрав’я, квіти, ріпак, липа, соняшник, золотарник, – каже чоловік. – Спеціально для бджіл я посадив сорок кущів акації. 

Великий узяток забезпечує квітучий сад, який займає сорок сотих землі. Тут є яблуні, груші, вишні, черешні, абрикос, лохина, малина, ожина. Частину дерев посадив ще батько.

Раніше у мене було мало часу, щоб і бджолами займатися, і сад ростити. 42 роки я працював у місцевому карʼєрі. Починав слюсарем, і доріс до гірничого майстра. Торік пішов на заслужений відпочинок і повністю занурився у пасічництво та садівництво, – розповідає Богдан Софій.

Бджоляр каже, знайомі з задоволенням беруть мед у нього, бо знають, що це – на сто відсотків натуральний продукт і природні ліки:

Я і сам їм мед ложкою. Кожен ранок розпочинаю із меду. Столова ложка на сніданок – і енергії на цілий день. Так і дітей своїх навчав, і внуки цю добру звичку перейняли. 

Разом із дружиною Галиною чоловік виростив трьох доньок і сина, які подарували їм девʼятьох онуків. 

 Ось це все і є моє багатство .Заради цього варто жити й трудитися, – каже пан Богдан.

 Авторка: Марія Безкоровайна

 Світлина Григорія Жука та з відкритих джерел