Як би з часом не змінювалися весільні обряди, втім коровай все одно є обов’язковим атрибутом цього святкового дійства. Його і нині вважають не просто смачною здобою, а символом народження нової сім’ї. Теперішні господині також стараються максимально зберегти українські традиції, відтворюючи їх вже у сучасній інтерпретації. Як-от Тетяна Козак із Почаєва, що на Кременеччині. І хоча пече короваї вона лише другий рік, утім слава про них розійшлася вже далеко за межі нашої країни. Бо кожна її робота – це справжній витвір кондитерського мистецтва, у який господиня вкладає частинку своєї душі.

Про це пише «Сільський господар плюс».

Щедрий спадок

– Напевно, я продовжила справу своїх бабусь, які проживали у селі Колодне, що на Збаражчині, – каже Тетяна. – Татова мама Антоніна була весільною господинею, а її сестра Ганна – коровайницею. За своє життя вона спекла сотні весільних хлібів. Останній приготувала у 77 років. Коли б я не приїжджала до неї в гості, то завжди заставала її за роботою. Любила спостерігати як вона вимішувала тісто, викладала його у величезний баняк, розпалювала піч і коли тісто «підійшло», ставила для випікання. Бабця Ганна нікого не допускала до тіста і печі. Довіряла лише собі. Але для мене достатньо було бачити як народжується хліб, щоби згодом полюбити цю справу.

Тісто любить тепло рук

Спочатку Тетяна пекла торти і булочки. Перевіреними рецептами ділилася у кулінарних групах у фейсбуку. Згодом у соцмережі познайомилася з творчістю відомої галицької господині Лілії Цвіт. Коли побачила її відео випікання короваю, вирішила й собі спекти. Тоді й згадала бабцю Ганну і її головне правило: тісто любить тепло рук і гарний настрій.

– Мені дуже подобається працювати з дріжджовим тістом, воно наче живе, ніби дихає під руками, – каже Тетяна. – Уже маю свій рецепт короваю, над яким довго експериментувала, щоби він вийшов ідеальним. Багато залежить від складників, тому вибираю продукти лише високої якості й у перевірених виробників. Перш ніж братися за випікання хліба, налаштовуюся душевно. Пошепки мовлю молитву і думаю тільки про хороше. Спеціальних днів для випічки, як робили це колись господині, я не вибираю. Часто буває, що в тиждень маю три-чотири замовлення, тому починаю пекти вже з вівторка, щоб у п’ятницю  короваї були готові. Цими днями сплю по дві-три години. Прокидаюся о п’ятій, готую опару. Тільки-но вона починає падати, замішую тісто. Раніше робила це вручну, а коли замовлень стало більше, придбала тістоміс. Коровайне тісто дуже важке, замісити його руками на кілька виробів нелегко.

Коли тісто підійде, викладаю його у форму. Кожен ярус готую окремо. Зазвичай замовляють коровай на три-чотири яруси. Найбільший мав п’ять ярусів, нижній важив тринадцять кілограмів. А сам виріб – тридцять два. Поки один ярус печеться, замішую тісто на другий. Я вже добре набила на цьому руку, навчилася вираховувати кожен грам і кожну хвилину. Коровай формую на третій день, тому що кожен ярус має добре дозріти.

Зустрічають «по одягу»

Тетяна зізнається, що випікання короваю для неї – це справжнє мистецтво. Особливо їй подобається одягати весільний хліб, прикрашати його квітами, пелюстками та колосками. Їх вона готує власноруч із прісного тіста. Ця справа дуже нелегка, вона потребує спеціального хисту і терпіння.

– Прибирати коровай для мене – це як писати картину, – каже Тетяна. – Я дуже прискіпливо і відповідально ставлюся до цієї справи. Бо, як кажуть, зустрічають по одягу. Іноді й сама дивуюся, наскільки красивим вдається мені коровай.

Крім запашного короваю, Тетяна Козак пече обрядовий хліб, калачі, «підпашники» – буханці подовгуватої форми, які беруть під руки батьки. А ще господиня випікає торти.

– Найбільше замовлень, звичайно, у період весіль, але тепер коровай потроху виходить за межі цієї події, – говорить господиня. – Часто одноярусну солодку здобу просять спекти замість торта на подарунок до ювілею чи дня народження. Торік одне агропідприємство попросило до професійного свята приготувати для своїх працівників 40 коровайчиків. Багато моїх короваїв смакують в інших областях і навіть за кордоном. Цього літа мої хлібні витвори представляли Україну на фестивалях в Італії. Кожне замовлення для мене – особливе. Дуже радію, коли люди кажуть: «Приберіть нам коровай на свій смак». Це означає, що мені довіряють.

З повагою до хліба

– Я настільки люблю цю справу, що іноді заради неї менше часу приділяю своїм рідним, – продовжує Тетяна. – Але вони підтримують мене. Чоловік завжди поруч, коли треба «садити»  каструлі з тістом у духовку. Для жіночих рук це трохи заважко. Раніше я пекла коровай у печі, згодом придбали велику духову шафу, яку чоловік переобладнав так, що вона дає ефект приготування  як у справжній печі.

У сім’ї Козаків четверо дітей: найстаршій Варварі 18 років, Антонові – 14, Феодосії – 11 і наймолодшому Василькові – 7. Вони з повагою ставляться до маминої праці і до хліба.

– Пригадую з дитинства, як бабуся згортала зі столу хлібні крихти і їла їх, а коли на землю падав шматочок хліба ми його піднімали, хрестилися, цілували і клали до рота, – розповідає Тетяна. – Бабця пережила голод і тому знала ціну хліба. Коли у нас вдома залишався черствий хліб, мама його ніколи не викидала, а виставляла на підвіконня нашої тернопільської квартири і пригощала голубів. Я часто про це розповідаю своїм дітям, навчаю їх, щоби вони цінували хліб і працю тих, завдяки кому ми маємо його на столі.

Марія ІЛИК