21 Червня 2021, Понеділок


Правоохоронці викрили тернополянку, яка оформила кредит на сестру

Це цікаво
21 червня в історії Тернопільщини

20 Червня 2021, Неділя


Погода
Стратилат грозами багатий

Фотофакт
Голова «ковбасної столиці Тернопільщини» виготовив візитки із в’яленого м’яса (фотофакт)

Молодь Тернопільщини запрошують на табір, що гартує тіло й дух 

Про колонізацію Марсу після пандемії розповів тернополянам на фестивалі «Ї» Макс Кідрук

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. На пам’ять (фото)

Тарас Прохасько привіз тернополянам на фестиваль «Ї» книгу, яку наговорив журналістці

Фотофакт
Два рятувальники з Тернопільщини отримали ордени (фото)

Фоторепортаж
Далека та дивовижна Ірландія Максима Беспалова на сцені фестивалю «Ї» (фото)

Чортківська «газовня» пригрозила припинення газопостачання: кому та чому?

На ринках Тернополя вже торгують лісовою суницею

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Слід літа (фото)

Звання “Заслужений лікар України” присвоєно двом медикам з Тернопільщини

Британець видобуває криптовалюту на енергії з коров’ячого гною (Агроновини)

Викрадачку велосипеда впіймали у селі на Тернопільщині

Головний податківець Тернопільщини помітив зловживання з боку бізнесу

Фоторепортаж
Магія поезії та драйв слова: чим запам’ятався 4 день «Мистецького фестивалю «Ї» (фото)

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Хто плете вінки для будинків (фото)

Без газу на дві доби залишиться 41 населений пункт Тернопільщини

Юрко Іздрик у Тернополі: «З віршами я прощаюся сьогодні привселюдно, у вашій присутності»

За добу зареєстровано 11 нових випадків захворювання на Ковід

Лютий поетичний марафон: чим дивували письменники гостей фестивалю «Ї» (фото)

Це цікаво
20 червня в історії Тернопільщини

19 Червня 2021, Субота


Погода
Святий Федот тепло дає – жито в золото веде

Олександр Ірванець розповів тернополянам на фестивалі «Ї» про те, що таке «3+2»

Відео
З ініціативи команди Чайківського у Чистилові відремонтують дорогу (відео)

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Де знайти рівновагу? (фото)

У Тернополі польські письменники презентували свої книги про україно-польське прикордоння

Фоторепортаж Це цікаво
Ароматна й тепла справа (фото)

Борщів готується до встановлення рекорду

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Тільки, коли приглянутися (фото)

Поліцейські встановлюють обставини загадкової смерті подружжя з Тернопільщини

У селі на Тернопільщині понад добу шукають чоловіка, який зник із велосипедом

Сьогодні в топ-продажів на ринках Тернополя – снопики шавару-лепехи

Анонс
У Тернополі відбудеться «Олімпійський день–2021»

В Україні олія подорожчала на 75% (Агроновини)

Ще одна країна відкриє кордон для вакцинованих жителів Тернопільщини

Хедлайнери фестивалю «Файне місто» 2021 перенесли свої виступи на наступний рік

Завідувачка сільської амбулаторії однієї з ОТГ Тернопільщини стала кандидатом наук

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Чому нас вчить архітектура? (фото)

Фоторепортаж
Марк Лівін, Дара Корній, брати Капранови, Дмитро Лазуткін та «Лінія Маннергейма»: підсумки 3-го дня фестивалю «Ї» (фоторепортаж)

Троє жителів Тернопільщини не побороли наслідки коронавірусу

Керівників 88-ми підприємств на Тернопільщині викликали «на килим»

Брати Капранови розповіли тернополянам про одвічне, зневіру й боротьбу

Це цікаво
19 червня в історії Тернопільщини

18 Червня 2021, П’ятниця


Погода
Прийшов Іларіон – дурну траву із поля вон

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Уламки історії сходів (фото)

Психотерапевт і журналіст презентували тернополянам на фестивалі “Ї” книгу про емоції

У селі Чортківської громади місцеві жителі обрали нового старосту

Анонс
Ланівчан закликають відвідати поминальні заходи і вшанувати пам’ять воїнів УНР

Відео
Громада відчує безпеку: у Настасові відкрили поліцейську станцію (відео) 

Станичний УПА З Горішньої Слобідки 10 років відбув у таборах, а нині не має на хліб

«До Безущака йдете?», — цікавиться сусідка, поки ми відчиняємо заіржавілу  хвіртку. «О, виджу, цукерки  несете, нашо то здалося, ліпше би шось їсти йому взяли… Йой, як то чоловік тяжко мучиться…  Вдруге за життя каторгу відбуває». 
Старий, бідно вбраний чоловік зі скибкою хліба сидить на призьбі коло хати. Невидющий погляд — кудись у небо. Коли чує, що до нього приїхали «з газети», ховає окраєць в кишеню, акуратно обтрушує крихти і починає свою розповідь… 
Людські історії — немов осколки — прошивають наскрізь. Деякі проходять навиліт, деякі застрягають у пам’яті і щемлять, щемлять,  щемлять…  Історію Петра Безущака — ветерана УПА із села Горішня Слобідка, що на Монастирищині, унікальною не назвеш. Але від усвідомлення того, що вона, власне, типова, стає страшно… Майже кожна галицька родина має що розповісти про героїчний шлях своїх батьків, дідів, вуйків і тіток, сестер та братів. Збройна боротьба, тюрми, катівні, висилки, а після повернення на рідну землю — відмова у прописці, відсутність житла, приниження радянськими бюрократами, некваліфікована, найважча, найгірше оплачувана праця. На своїй і не своїй землі…

«СТАВАЛИ В ЧЕРГУ, ЩОБ ЗАПИСАТИСЯ В УПА»

Коли Петро Безущак вступив до лав УПА, йому не було ще й 16-ти. Але надворі йшов страшний 43-ій рік, і часу на роздуми не було… «Як зараз пам’ятаю хатинку на околиці, де ми всі тоді збиралися, — розповідає Петро Онуфрійович. — Люду набивалося — хмара! І як присягу упівську на вірність України у зимовому засніженому лісі приймали — пам’ятаю… Я тоді хоч іще дуже молодий, а по правді так взагалі малий був, все рвався в боївку — у відділ «Бистрого». Але мене наші хлопці попросили залишитися у окупованому німцями селі станичним — треба, кажуть, щоб свої люди тут були. Я разом з двома побратимами пройшов курси станичних, і далі усі вказівки отримував від зв’язкових через пароль… 
Йому 89,  уже кілька років як незрячий, здоров’я нема навіть щоб за хврітку вийти… Але хоча з тих часів минуло понад півстоліття, Петро Безущак точно пам’ятає усі паролі, псевда, час і місце зустрічей із побратимами. «Це тому, що такої «розкоші» як записати щось, у нас не було, каже чоловік. — То й мусив усе те в голові тримати. А потім, коли гнив в тюрмі чи трясся тижнями напівмертвий  в ешелоні на Сибір, перебирав усе те в пам’яті, аби з розуму не зійти…    
«Невже ні разу не довелося пошкодувати, що подалися в УПА»? — запитую, не стримавшись. «Та яке! — аж викрикує він. Ти знаєш, яка черга до тої хати, де ми мельдувалися, була?! Та тоді всі хлопці з села в УПА рвалися, навіть мій тато  1901 року народження записалися… Ой Боже, що я зазнав і вони коло мене, — втирає сльози… Я знав, що поплачуся або життям, або свободою… Але вчинити по-іншому не міг…»

ПРИСУДИЛИ КОНФІСКАЦІЮ, БО ЕНКАВЕДИСТ… СПОДОБАВ ХАТУ
У 1946-му по нього прийшли. У селі тоді вже стояли совєтські гарнізони, і за доносом «добрих людей»  його арештували. Далі — тюремні застінки в  Чорткові, нелюдські побої та катування…Майже щоночі допити, часто безперервно протягом семи-восьми годин. З розмаху кидали на стіну, аж вухами йшла кров, били до непритомності, заганяли під нігті голки. «Доню, дивись сюди, ти ше маєш очі добрі…  Бачиш, мені вже дев’яносто, а ще волосся на голові маю… А тогди, в тюрмі, мені було вісімнадцять,  а на голові — жодної волосинки, один суцільний страшний струп… То уявити — і зрозумієш, як мені було… Дуже мене били, аби випитати, хто мене в організацію привів, хто в нас за старшого був, але я їм ніц не сказав… Присудили мені 10 років. А що хтось з енкаведистів наклав око на нашу батьківську  хату — то дали ще й конфіскацію майна… Зразу по мені вивезли на Сибіри і родину — маму з татом, брата Романа і навіть маленьких трирічних двійняток Тараса з Олею. Їх вислали в Хабаровський край, а мене з іншими «політичними» завезли аж у Красноярський край. Їхали туди три тижні, на всю дорогу нам кинули кілька мішків сухарів, ото й усе. Коли вже доїхали, то я так охляв, що й порогу не годен був переступити…
А далі — каторжна праця: валити ліс, будувати дороги.  Більшість засуджених були з Західної України . Освічені, інтелігентні, серед них багато студентів. Щодня по 12 годин важкої праці, короткий відпочинок у камері. Хліб, вода та баланда. Від виснажливої праці, недоїдання і хвороб за рік загинуло більше половини в’язнів.
А потім, пригадує чоловік, нас відправили аж до Казахстану, на будову.  Радянська влада так нас, «бандерівців», боялася, що навіть після закінчення терміну мене не відпустили додому — казали їхати або в Новосибірськ, або на спецпоселення до батьків.   Після викриття культу особи Сталіна почався перегляд справ засуджених. Прискіпливі перевірки, допити комісії. І, нарешті, весною 1956 року довгоочікувана довідка про «нецелесообразность дальнейшего содержания в заключении»… Але вдома його ніхто не чекав. Рідні ще на висілці, у батьківській хаті давно живуть чужі люди.  Роботи «неблагонадійному» ніхто не давав… Довелося їхати у пошуках хліба насущного аж на Дніпропетровщину. Лише за півроку усій родині пощастило зібратися разом. 

ЖИТТЯ ЗА МЕЖЕЮ БІДНОСТІ
З часом Василь Онуфрійович одружився, разом з дружиною виховували трьох синів. «Вже півтора роки як жінки не стало, мушу вчитися давати собі раду сам, — втирає скупу сльозу чоловік. Пару разів на тиждень прийде дочка, вона в Рідколіссі живе, якоїсь зупи принесе… Але їй тоже важко: тридцять років відробила, вже 55 буде, а пенсії все чомусь не дають… А в неї дочка 19 років, треба на ноги ставити.. Живемо всі  на мою пенсію та ще сина-інваліда допомогу. ..» Жити стає дедалі важче. А апатія та байдужість навколишніх лише додає болю. Він ні в кого нічого не просить. Дивується  і тішиться, коли вже після інтерв’ю приносимо йому пакунок з продуктами. «Та я його знаю добре,  — відгукується продавщиця з сільського магазину, спитавши, для кого беремо частунки. — Раніше ще сам міг сюди придибати. Брав цукор, крупи, хліб… Знаєте що? Візьміть йому ще ковбаси — ковбаси він ніколи не купував…»    
Замість P. S.  Не хочеться писати банальностей а-ля «чи за таку Україну воювали упівці,  які cкніють нині на мінімальну пенсію, 23 роки невизнані у своїй державі,  в якій розкошують обвішані ювілейними брязкальцями ветерани НКВД і КГБ…» Мені не «за державу обидно». Адже держава — це ми. І кожен з нас повинен бути відповідальним як за самого себе, так і за ближнього. Особливо якщо цей ближній не пошкодував для нас найдорожчого — життя і свободи…

Джерело: yabluchko.com.ua

11

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора